Паліатив - ліки проти смерті?
У паліативному центрі лікують тих, хто за крок. Там полегшують біль і додають життя у кожен день хворого.
Не говорять слова «смерть».
Про паліатив
Максим Босенко, завідувач обласного центру паліативної допомоги КЗ «Черкаський обласний онкологічний диспансер» Черкаської обласної ради, розповідає про заклад:
«Центр паліативної допомоги створений на базі черкаського обласного онкодиспансеру, тобто є одним із відділень медичного закладу. Паліативний центр розпочав роботу 1 вересня 2017 року, із 10 ліжко-місцями для хворих. Зараз ми можемо прийняти 25 пацієнтів оскільки триває реконструкція та ремонт приміщень. Після закінчення ремонту, у нас буде уже 50 ліжок.
Ми надаємо допомогу людям, що мають онкологічні й гематологічні хвороби. Такі хвороби часто супроводжуються сильним, хронічним болем. Фінансується центр з державного бюджету, лікуватися у нас можуть усі жителі Черкас та області.
У центрі працюють лікарі різних профілів: онкологи, гематологи, невропатолог, медичний психолог.»

Тиша й знеболювальні
"У нас лікуються пацієнти онкологічних відділень. Якщо лікар бачить, що людині уже не допомагає комплексна терапія у боротьбі з раком, він направляє хворого до нас на симптоматичне лікування. Ми робимо усе, щоб кожен наш пацієнт почувався якомога краще, настільки це можливо: чистота, тиша й обезболювальні", - розповідає Надія Федорівна, старша медична сестра обласного центру паліативної допомоги.
Надія Федорівна: "Від першого вересня 2017 року в нас пролікувалося більше, ніж 30 хворих. Частина з них пішла, частина ще тут.
Із нового року нам дозволили збільшити кількість пацієнтів до 50. Але поки немає можливості, бо не вистачає персоналу, треба збільшити кількість палат, щоб в одній було максимум двоє хворих."

Хто працює в паліативному центрі?
"Сюди ідуть працювати ті, хто розуміють, що тут нелегко. Обираємо людей середнього віку. Вони уже бачили людське горе, смерть, не бояться. Медсестри співчувають, але сприймають це як роботу."
На роботу беруть відповідальних людей зі стажем. Може виникнути ситуація, яка вимагає миттєвої реакції, і сестрі доведеться вирішувати без лікаря.
Більшість медсестер працювали чи паралельно працюють в обласному онкодиспансері. Вони приносять хворим ліки, які призначає лікар, ставлять крапельниці та уколи.

Молодші медичні сестри змінюють постіль, миють хворих, прибирають у палатах. Поки що немає виїздної служби, що допомагала б пацієнтам, які лікуються вдома.

Валентина Федорівна - медсестра у паліативі. Ставить крапельницю хворій:
- А де Ваше полотенечко, щоб підмостить? Постірали? Нічого, підложимо ось цю простінь. Так ручка не затече.



- А ми ініціатори, добровольці, того й пішли сюди працювати.
Перший час важко було обвикнутися, що тут настільки тяжкі хворі. Пацієнти звикають до нас, навіть чекають приходу… Підтримую їх, як можу. Хворі некапризні, хороші. Найважче коли пацієнти йдуть і бачити їхніх родичів, їхні сльози й біль. Знаємо, що так має бути. Але людина до такого звикнути не може ніколи, - каже Валентина Федорівна.

Частину зарплат, яку отримує медперсонал, компенсує місцевий бюджет. Фінансує центр паліативної допомоги держава - покриває 90 % потреб центру. Якщо раптом немає ліків, то їх купують родичі пацієнтів паліативу.

Слова, що знеболюють
У паліативі в людей уже немає масок
Медичний капелан Ігор Лієсов підтримує хворих: бесідами він полегшує душевний біль та допомагає шукати сили
"Коли людина дізнається, що їй залишилося жити небагато, то вона запитує: чому це сталося зі мною? Що я зробив\зробила не так? Цих людей треба відчувати. Коли іду до них, забуваю про справи. Із ними не можна номінально спілкуватися. Вчора ми прощалися у хворого був гарний настрій, сьогодні приходжу – опустив руки. Намагаюся розрадити й заспокоїти.
У паліативі в людей уже немає масок, бо перед ними найважче випровування, яке тільки можна уявити – невиліковна хвороба, яка прогресує. Я зрозумів, що хочу бути із такими людьми, віддавати усе, що можу."

Капелан Ігор має психологічну й богословську освіти
Як знайти підхід до хворого?
"Дуже важко розпочати розмову. Деякі хворі через біль чи препарати не можуть повноцінно підтримати діалог. Звертаю увагу на те, що лежить на тумбочці - що читає, шукаю спільні теми."
"Моя місія – знайти в них внутрішні ресурси, аби людина витримала усе."
"Не приходжу в чорному підряснику, щоб не викликати у людей погані думки. Моя місія – знайти в них внутрішні ресурси, аби вони витримали усе. Якщо хворі проходять емоційну межу, коли для них настає повна безвихідь - це жахливо. Із такого стану вивести людину дуже важко."

У паліативі люди уже задумуються: що буде із їхньою душею. Кожен сприймає Бога по-різному. Просять, щоб я їх сповідав, причастив.
"На моє щастя, я встиг допомогти багатьом пацієнтам піти з цього життя із надією на життя вічне,
піти гідно."
Автор: Анастасія Бондар, фото автора
видання
http://procherk.info/