Рустем Усеінов і справді готовий дати фору у знанні української багатьом черкащанам. Усе залежить від сприйняття світу і переконань. Рустем щиро дивується, як можна не знати мови країни, у якій живеш.

– Як ми можемо розбудовувати країну, не знаючи її мови? Я люблю нашу країну і можу спілкуватися як українською, так і російською. Мої діти дивляться мультики кримсько-татарською мовою. З поваги до людини можу перейти на ту чи іншу мову. До речі, хоч багато хто з поміж нас і спілкується російською, проте, як я розумію, в Росії вони себе не бачать. І я не бачу. Тут, в Україні, якщо ти працюєш, то можна реалізуватися і стати тим, ким хочеш, – переконаний татарин.

Щоправда, пожити йому довелося багато де. Можливо, тому і навчився цінувати Батьківщину.

– Мені було років із шість, коли, примусово виселені за межі Криму батьки, вирішили повернутися з насидженого місця в узбекистанській Фергані на історичну Батьківщину, – пригадує Рустем.

- Вони залишили там будинок, який вже на 1991 рік був газифікований, з усіма зручностями. Пам'ятаю переліт літаком. Для мене, малого, тоді це була романтика, якої не помічали батьки. Вони у своєму бажанні повернутися до Криму проміняли все надбане добро на халупу у передмісті Сімферополя.

Нині він добре розуміє значення слова «репресовані». Можливо тому мені, внукові репресованих бабусів-дідусів, було легко порозумітися з переселенцем.

– Так, у ті далекі часи репресували навіть тих, хто просто хотів знати правду. Звісно, українців репресовували найбільше, бо вони прагли свободи, – наголошує Рустем.

У Черкаси Рустем Усеінов приїхав з дружиною і двома дітьми торік. Шукав перспективу для себе та краще майбутнє для дітей.

Ми заходимо до ординаторської. Колеги Рустема кажуть, що вже звикли до нового колеги, а от пацієнтам ім'я лікаря інколи ріже слух.

– Звісно, їм незручно мене розпитувати хто я, проте інколи починають говорити за життя, політику. Кожен бачить вирішення проблем у країні по-своєму. Як про це не говорити зараз? – зазначає лікар.

Завідувач нейрохірургічного відділення Черкаської обласної лікарні Денис Годлевський одразу ж на запитання журналіста відгукнувся позитивно про нового лікаря з Криму. Каже, що підлеглий відповідальний та працьовитий.

- Нам дійсно бракує справжніх фахівців. Якщо на Черкащину переїжджатимуть саме такі люди, то це лише на краще, - зазначив Денис Олегович. - Тож і ви перекажіть Рустему, що керівництво ним як лікарем задоволене. Та й людина він хороша.

Родина орендує тут квартиру. У нас чоловік бував і раніше, ще коли приїздив сюди до друзів, яких знайшов під час навчання у Криму та в Києві. До речі, під час навчання у столиці він перетинався зі студентами з Тернополя. Ось звідки гарне знання української мови.

– Їздили тоді в Канів. Мене вразила природа Черкащини. Я ж людина, яка виросла в передгір'ї та степах, де в червні сонце вже робить з землі пустелю. А тут – все буяє, широкий Дніпро, клімат корисний для мого проблемного здоров'я. А що казати про парк у Соснівці, який особливо вподобали мої рідні, які приїздять тепер до нас у гості, – розповідає переселенець.

Багато синів і дочок його нечисленного, але гордого, народу зараз змушені шукати своє місце за межами історичної Батьківщини. Рустем каже, що зв'язується з батьками і сестрою по скайпу або мобільному. Щоправда, останній варіант надто затратний. Адже тепер дзвінок у Крим – це дзвінок за кордон.

– Батьки не планують їхати з Криму, бо вже мали свого часу переїзд. Тоді дуже важко було. Серед степу своїми руками все збудували. А тепер і старіші стали, і покинути все те важко… Знаєте, тоді батькам було непросто повертатися, бо за радянської влади діяла настирна пропаганда (втім, як і зараз у Росії), яка кидала на нас, татар, негативний відтінок. Кримчани інколи кидали услід нам глузливе: де ж ваші ножі, коли, мовляв, битимемося? Але з початком незалежності України ця тема потроху зникла. Та й узагалі, до минулого року я був гордий з того, що у нашій у країні політичні зміни відбувалися без пролиття крові. Хоч могли бути. Той таки Крим, Закарпаття… Але кримські татари завжди займали проукраїнську позицію. І поки не втрутився «сусід», усе було спокійно. З початком агресії Росії все затаєне в Криму сплило на поверхню. Хоча зараз люди починають розуміти, що повелися на брехню, але вже запізно…

Сьогодні рідним героя нашої публікації доводиться стояти на двох митницях до п'яти годин, щоб перебратися з півострова на материк. Татарин каже, що нині виживають в окупованому Криму ті, що працюють в бюджетній сфері – лікарі, клерки, вчителі тощо. Малий і середній бізнес нова влада повністю задушила.

Звичайно, як і більшість з нас, він прогнозує ситуацію, міркує, коли ж розв'яжеться конфлікт?

– Думаю, що битва, у тому числі і за Крим, ведеться нині на Донбасі. Важливо не пустити цю заразу глибше в Україну. Ми можемо критикувати Захід, та, думаю, у нього далекоглядні цілі. Економічний зашморг для Росії розрахований на 2-3 роки вперед. Росія не може вічно нападати. Гітлер теж думав завоювати світ, але не вдалося, – проводить паралелі татарин.