Що ж таке справжній степ? Це та територія де на десяти квадратних метрах можна побачити 50 видів рослин.Степ є дуже ласим шматком для аграрників, бо там сформувався родючий чорнозем. Як розповідає молодший науковий співробітник заповіднику, кандидат біологічних наук Василь Шевчик, зразки степової рослинності тепер можна знайти хіба в таких незайманих ділянках як круті схили, урвища, яри, на вузьких ділянках вздовж трас, тобіж у тих місцях, де аграріям було незручно орати, а також старі покинуті цвинтарі.

У автобусі живе виконання пісень Тіни Кароль, «Бумбокс», українських народних пісень. Це студенти – майбутні біологи та екологи – налаштовуються на роботу. З собою везуть широкі папки з газетами, куди вкладатимуть знайдені зразки степових рослин, щоб потім по них писати звіти. У декого з папок визирає стара газета «Известия» та інша преса, в яку скоро буде загорнута рослина.

Їдемо до гори, яку місцеві називають Варшавка. Це північні околиці села Мартинівка. Назустріч виходить 73- річна Ганна Василівна, жителька села Пиляви, через дворище якої найзручніше пройти на Варшавку.

– Правильно було б, щоб наша область була на 60% нерозораною, і на 40% розораною. Та сьогодні повністю захищені землі лише під територіями заповідників, але це малий відсоток. На пальцях двох рук можна перерахувати ділянки на Черкащині, де в повній мірі представлений флористичний комплекс степу. Тобіж таких ділянок з десяток. Те ж, що люди називають степом, здебільшого представляють собою перелоги, які буквально сформувалися за останні 20-30 років, бо рільництво там стало нерентабельним. Витратишся більше, ніж потім збереш. До слова, зараз, після того, як в тих перелогах земля десятиліттями відпочивала, її почали наново переорювати. Пішов такий собі ренесанс. І це на схилах де нахил становить 5-10% і де протипоказане розорювання. Але ж вкидають туди добриво і засаджують ріпаком абощо. Однак ми ж живемо в зоні, де 400-500 міліметрів опадів і це випадає, в основному, за рахунок зливових дощів. А зливовий дощ на розорену поверхню це моментальний змив. Ці змиті зливами хімікати та пестициди, потрапляючи у ріки, озера, стави труять воду, а ми купаючись в них, споживаючи рибу, самі труїмося. А земля за 5-7 років виснажиться і знову її покидають. Потім природа буде відновлювати ту землю: спершу буде стадія бур'янів, а тоді стадія довгокорневищних злаків. Природа завжди старається виправляти те, що наробила людина, – описує гірку реальність Василь Шевчик.

Сьогодні Канівський заповідник має певні бюрократичні проблеми. Ще за президентства Віктора Ющенка був підписаний указ про збільшення заповідника до 6,615 тисяч га. Проте віз і нині там… Як зауважує директор Канівського природного заповідника Володимир Пилипенко, де-юре заповідник збільшився, бо у 2016 році цей указ поновив Петро Порошенко, але де-факто до кінця нічого не вирішено, бо ці землі належать Золотоніському і Канівському лісгоспам, або вони вважаються землями резерву та запасу і зібрати їх під крило заповіднику не так легко.

Василь Шевчик додає, що проблема також сьогодні зі створенням заказників, де можна було б зберігати флору і фауну.

– Подаємо наукове обґрунтування, а нам і відповідають, мовляв, ой там вже земля розпайована, а там газопровід іде, і там лінія електропередач. Та хай собі йде та лінія електропередач. Лиш би косили в серпні, коли орхідея вже висипала насіння. От в чім річ! І таких відмов багато. Поряд з тим, маємо розуміти, що екосистема – це як стіна, цільна стіна. А зникнення тих чи інших видів рослин і комах – є порушенням. І стіна починає руйнуватися. Десь ідуть тріщини, десь випадають цілі блоки. Наприклад, є рослини, які може опилити лише дика бджола. Але ця бджола скоро буде позбавлена свого природнього місця проживання. Це лише маленький штрих до загальної картини…