Білозірська громада відкрила бомбосховища, встановила алею Пам’яті та мріє про центр безпеки

Білозірська громада багато у чому була і є першою. Вона поряд з Мокрокалигірською і Єрківською була першою серед створених територіальних громад в області. Звідси й можливості фінансування, звідси й консультаційна допомога.

Жителі громад вже сьогодні промовисто демонструють свою фінансову спроможність: ремонтуються школи, садочки, амбулаторії, дороги. У заклади соціальної сфери купують сучасну техніку та обладнання.

Близькість Білозірської ТГ до Черкас визначає пріоритети об’єднаної громади. Тут вищі вимоги до стандартів життя, тут більш розвинутий бізнес, інфраструктура. Громада має і свій парк техніки: плуг, культиватор, трактор сміттєвоз. Щотижня збирає сміття по громаді. Сьогодні в громаді будується церква ПЦУ.

Голова Білозірської територіальної громади Володимир Міцук розповідає, що ще на початку децентралізації у 2016 році на підтримку громада отримала з бюджету понад 7 мільйонів гривень. Власні надходження сільської ради – майже 10 мільйонів. Все це було спрямовано на дороги, освітлення села, поновлення техніки комунального підприємства, на заміну вікон в Ірдинській школі та амбулаторії тощо. Значна сума коштів була спрямована на перебудову школи з пониженим ступенем під житло лікарям та дітям-сиротам. Там зробили 3 квартири для лікарів та 2 кімнати для гуртожитку.

Білозірська ТГ першою в районі впровадила систему електронного поіменного голосування. За пару років в Білозір’ї відкрили сучасну амбулаторію – це був перший в об’єднаних територіальних громадах Черкащини центр первинної медико-санітарної допомоги.

Першу амбулаторію сімейної медицини відкрили на Черкащині в Білозір’ї у 2018 році

Білозірська громада першою в області починає проєкт скорочення часу на соцвиплати.

– Під час виїздів у громади ми дуже часто чуємо нарікання громадян на складність отримання соціальних виплат, – констатує керівник регіонального офісу «U-LEAD» у Черкаській області Сергій Слинько. – Люди подають документи у себе в громадах і чекають подеколи місяцями, доки їх оброблять у районі. Тому постала необхідність зробити в громаді не просто ЦНАП, а ЦНАП з відокремленим робочим місцем.

Але про все по черзі.

Центр безпеки – у планах

– Ми серед перших, що об’єдналися, – каже голова громади Володимир Міцук. – Я казав тоді, що перші люди за часів реформи сіли в люкс-вагон, а потім було купе, потім плацкарт. А решта їдуть в товарних вагонах. І кричать чого це, мовляв, Міцук зробив котли, відремонтував школу тощо… Хто тому винен? Самі громади! Це у районних центрів все було, була інфраструктура, техніка, кошти. А ми – перші громади – об’єднувалися без інфраструктури, ЦНАПів, соцзахистів, відділів освіти. Та ми були перші, і в цьому була перевага. Ми стали подаватися на проєкти, навчатися, реформуватися. Ми у 2015 році об’єдналися, а вже з початку 2016 року працювали.

Сьогодні Білозірська громада об’єднує власне село Білозір’я, Ірдинь та селище Баси, яке колись думали розбудовувати як присілок Черкас, та потім, зрештою, це стало фактично частиною села Білозір’я. У громади є стратегія розвитку. І там йде покроково розгляд кожного питання з різних галузей. Громада входить до асоціації об'єднаних територіальних громад.

Спершу бюджет громади починався з 5 мільйонів, зараз доходить до 80 мільйонів…

– Основні наповнювачі – це французько-українське підприємство, що виробляє насіння, це також інше аграрне підприємство, а також малий бізнес. Маємо до 400 приватних підприємців, юридичних осіб до 50 осіб, – перелічує Володимир Міцук. – Освіта забирає 53 відсотки з бюджету, тобто найбільше, як і в інших громадах. Також на утриманні громади первинка, обслуговуючий персонал, утримання кочегарів, садочки, Ірдинська малокомплектна школа, там мало дітей і тому там витрати на одну дитину перевищують білозірські в 3-3,5 разу. А підприємств, щоб наповнювали бюджет, в Ірдині майже немає.

Керівник громади пригадує, вже з 2016 року, коли держава давала кошти на модернізацію, перевели в громаді всі котельні на альтернативне паливо. Тоді громада брала участь в проектах ДФРР, коли держава надавала кошти на підтримку розвитку місцевого самоврядування. І Білозір’я отримувало кошти.

– Або дровами опалюємо соціальну сферу, або пелетами. І робимо пелети самі. Попри те, що на дрова піднялася ціна, маємо економію. Дешевше, ніж з газом. Бо якщо ми раніше на опорний заклад освіти витрачали мільйон на зиму, то нині на цей мільйон можемо накупити дров для усіх шкіл.

Він визнає, що в інших громадах можуть не погоджуватися з ним, бо все-таки дрова – це обслуговування і це клопіт. Слід їх завезти, накрити, взимку потрібні кочегари, щоб вони працювали. А це фізична праця. У цьому сенсі газ краще, бо легше в обслуговуванні.

– Важливо, що ми планували створити центр безпеки. Та поки наші вогнеборці базуються на території Степанківської територіальної громади. У нас договір спільного користування. Хоча мали в стратегії розвитку 2021 -2025 років центр безпеки. Сподівалися, що це буде співфінансування, допоможе бюджет. У центрі безпеки знаходилася б пожежна частина, швидка допомога і поліцейський громади. Але війна всьому завадила. Тож поки маємо пожежну на дві громади.

Нові бомбосховища і новий клас безпеки

Директор Білозірського ліцею Світлана Петренко показує кабінет безпеки, який якраз днями відкривається. Такі заклади мають відкриватися в кожному закладі. Тут уроки будуть проводити і класні керівники, і педагоги, і представники ДСНС.

Показує облаштовану школу знову ж таки за кошти ДФРР. На ремонт спрямували вісім мільйонів гривень.

– Проєкт в ДФРР ми подавали три роки поспіль ще до повномасштабного вторгнення і нарешті виграли. На ремонт також витратили близько мільйона місцевих коштів, решта – кошти фонду, - каже Світлана Петренко.

У громаді бракує вчителів іноземної мови, української мови, вчителів фізики, географії.

– Шукаємо всі можливості. Їздять вчителі зі Сміли і Черкас, – кажуть в освіті.

Голова громади зазначає: «Вважаю, що трішки винна держава, бо немає зобов’язання відпрацювати хоча б три роки після навчання за рахунок держави в університеті».

– Звісно, що люди шукають, де кращі і комфортніші умови праці і життя. Але завдання місцевої влади, навіть в таких відносно благополучних громадах, як Білозірська, вже зараз думати на перспективу. І якщо зараз кількість людей, що поїхали на заробітки, обчислюється десятками, то вже завтра це будуть сотні. І треба бути готовими до цього. Першочерговим завданням є розробка довготермінової стратегії зі створення високооплачуваних робочих місць на території ТГ. Крім того, як альтернативні варіанти – вести перемовини з громадами в інших країнах, аби домовитися про сезонну міграцію для мешканців своїх сіл з офіційним оформленням та обов’язковим поверненням чи організувати на базі ЦНАПУ консультаційний пункт зі сприяння офіційному працевлаштуванню через організації з гарною репутацією, – прокоментував ситуацію голова ГО "Академія стратегічних досліджень " Сергій Пасічник.

Далі – садочок. До нього, як і до школи, веде хороша асфальтована дорога, яку робили вже за часів децентралізації.

Зараз через війну основна мета в громаді – будівництво сховищ в закладах освіти. У громаді є два ліцеї, гімназія і два садочки.

– Так, ми частково ввели сховища в садочку на 200 дітей. Там зроблено капітальний ремонт. Заклад відкрився і вже працює. Увели бомбосховище в роботу ліцеї, та поки позмінно ще вчаться діти, бо ще не ввели друге сховище, а коли введемо на 500 дітей, тоді навчатимуться в одну зміну, - каже Володимир Міцук.

Нове бомбосховище у садочку пахне фарбою. Тут встановлені насоси, тож можна і руки помити, і в туалет діток зводити. Тут навіть стоять ліжечка і можна перебути тиху годину. Директор закладу Світлана Загранічна каже, що на сьогодні завдяки бомбосховищу відкрили садок і вже відвідує 75 діток. Інструктор з фізкультури Анжеліка Ломако розмалювала стіни в бомбосховищі. Все красиво і комфортно. Тут поки не бракує кадрів, як у школі, але водночас влаштовують переселенку з Миколаєва.

Медицина і віддалений від ЦНАПу фахівець

Їдемо до сучасної амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Це сільська первинка. КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Білозірської сільської ради очолює Сергій Копилов.

– Тут базується на території і швидка допомога. Пов’язана і з медициною освіта. Так, на початку об’єднання громада понизила ступінь однієї школи, старших дітей відправили в ліцей, а в школі у вивільнених приміщеннях за грантові кошти зробили ремонт і там поселили лікарів, – зазначає голова громади.

– Придбали обладнання і робимо аналізи крові, сечі, щоб люди не їхали в Черкаси. Маємо міні-УЗД. Всього маємо 7,5 тисячі декларацій. За день заклад відвідує близько 20 осіб на одного фахівця, а в цілому лікарів маємо п’ять, - каже головлікар Сергій Копилов.

Війна торкнулася і громади. Футбольна команда втратила спонсора, але сама адмінбудівля не простоює, тут займаються з тренером дітки, у приміщенні академії діє тренажерний зал.

Щодо перспектив: біля Ірдиня була створена туристична стежка довжиною більше кілометра, де були й інформаційні плакати, і стоянки, щоб відпочивальники могли спинитися. Це було зроблено за участю фонду «МХП-Громаді». Також зробили проект у старій будівлі, щоб там був міні-готель, що мав бути наприкінці стежки. Там цікава рослинність і тваринний світ, тож планували в Ірдині розвивати туризм.

В Ірдині проходив і всеукраїнський марафон Irdyn trail run. Аби пробігти серед ірдинських лісів, влаштував забіг вчитель фізичної культури Ірдинського НВК Олег Шиятий. До організації трейлу (така назва цього типу змагань, - ред.) долучились і небайдужі жителі селища. Але війна все спинила…

Тут, у громаді, на початку повномасштабного вторгнення було до 1300 переселенців. Зараз – 400. У зв’язку з цим в громаді активно садили «Сади перемоги».

– Спершу засадили 7 гектарів картоплі, познаходили всі вільні місця, що були. А на інших ділянках капусту, редиску, кабачки, буряки, щавель, кріп, петрушку. Насіння давали приватні підприємці, щось купували своїми силами. Ми приймали спершу й багато переселенців, бо знаходимося в центрі, тож потрібно було допомогти й харчуванням. Також передавали на армію продукти. А картоплі вродило стільки, що ми давали вже згодом і лікарням. Також компанія МХП нам дала курей, ми робили тушонку. І в контексті цього зазначу, що і інвентар ми закупили, допомогли й інвестори, благодійники. І ми вже маємо власну деяку техніку, тож людей залучати не потрібно, – каже Володимир Міцук.

До слова, має громада віддалене робоче місце, коли працівник ЦНАПу працює не в самому ЦНАПі, а у Ірдині, де збирає документи жителів і вже везе сюди в центральну садибу громади – в Білозір’я. Водночас, завдяки такому віддаленому робочому місцю, в Ірдині люди отримують послуги, а це видача свідоцтва про народження, про смерть, інші послуги. Майже всі послуги надає адміністратор там, в Ірдині, лише деякі питання вирішуються в адмінцентрі.

Керівник регіонального офісу «U-LEAD» у Черкаській області Сергій Слинько пригадує, що дійсно в Білозір’ї свого часу чи не вперше в Україні впровадили віддалене робоче місце в ЦНАПі. Адже село Ірдинь розташоване далеченько від адмінцентру і людям доводилося їхати далеко з документами.

– Реалізація проекту передбачала, що слід напрацювати технічні і організаційні умови, як має працювати відокремлене робоче місце. Це й освітлення, техніка, організація праці. Було передбачено, що в Ірдині на кількість жителів буде достатньо одного робочого місця. Але, звісно, передбачалася і друга людина, адже працівник може піти у відпустку, на лікарняний абощо. По суті це робоче місце передбачає, що людина робить все, що робиться і в ЦНАПі в адмінцентрі. Однак, якщо мова про більш складні задачі, як видача закордонного паспорта, то вже тоді треба їхати в ЦНАП в Білозір’я. Адже, нагадаємо, Білозір’я перше, яке надає таку послугу.

На завершення. Сьогодні у центрі села облаштована невелика алея загиблим, яку планують продовжити. Обеліск пам’яті Другої світової, який тут поряд, планують перенести.

– У нас же не всі ходять на похорони, то не знають, хто загинув. А мені сказали, мовляв, чого в центрі села – моторошно. Так я їм кажу: щоб ви знали, хто загинув. Бо завдяки їм ми живі тут, – каже Володимир Міцук.

Автор тексту та фото: Назарій Вівчарик

***

Цю статтю опубліковано в рамках кампанії «Голос громад», яка є частиною Програми для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку «U-LEAD з Європою», що спільно фінансується ЄС та його державами-членами Німеччиною, Польщею, Швецією, Данією, Естонією та Словенією для підтримки України на її шляху до зміцнення місцевого самоврядування. U-LEAD сприяє прозорому, підзвітному та багаторівневому управлінню в Україні, яке відповідає на потреби громадян, та розширює можливості громад.