Технічно-озброєним постав перед гостями музей Шевченка в Каневі у день його урочистого відкриття. Захід видався напрочуд оригінальним. У святому для всіх українців місці зібралися високі державні люди, щоб поговорити, як треба осучаснювати українську культуру. Так, автор нової експозиції музею Лариса Скорик розповідала, чому нині не варто ходити у вишиванках. Соратниця Президента Ганна Герман, роздумуючи над українською культурою, розкритикувала Поплавського. А сам Віктор Янукович розповідав про улюбленця відомих мистецьких салонів і друга найдостойніших інтелектуалів та митців тогочасної Росії, звісно про Шевченка.
Що залишалося простим відвідувачам музею? Дехто просто був розчарований новою експозицією музею, стіни якого завішані «клейонкою». Хтось лягав на підлогу, щоб зручно було читати вірші на «шевченковому небі», тобто на стелі. А хтось йшов до «Тарасової світлиці», щоб все ж знайти там Україну…
Спокій мирного Канева охороняла велика кількість міліціонерів
Уранці, 23 серпня, перед Канівською міськрадою стояла купка людей і дивилася на гору Московку, де піднімався синьо-жовтий прапор. Так у Каневі, як і в інших містах України, відзначили День Прапора України. Далі ж усі розійшлися готуватися до знаменної для міста події – приїзду Президента, який мав узяти участь у церемонії відкриття музею Шевченка на Чернечій горі.
Про те, що перша особа держави має відвідати Канів, було одразу видно у місті по великій кількості міліціонерів і чути по розмовах жителів. Оскільки ми прибули до Канева з самого ранку, то мали трохи часу, щоб пройтися містом.
Гарною бруківкою встелили... лише одну сторону дороги
Крім згаданої великої кількості міліціонерів, які стояли вздовж центральної дороги міста через кожні 30-50 метрів, у вічі впадали перекопані газони, нові тротуари і пофарбовані огорожі. Однак відчувалося, що робилося все поспіхом: адже газони були не засаджені, а гарною бруківкою був встелений тротуар лише по одній стороні дороги, яка вела до Успенського собору, за яким бруківки вже не було. Та приємно здивувало те, що уздовж дороги, що вела до Тарасової гори, були розміщені столики з мінеральною водою. Вгамувати спрагу пропонували безкоштовно. Ми поцікавилися, хто ж пригощає, і нам відповіли, що це ініціатива міської влади. Можливо, таким чином вона хотіла компенсувати відсутність належної кількості автобусів, якими можна було добратися до Тарасової гори. Єдиний автобус за маршрутом №2, що прямував до гори, їздив з майже годинним інтервалом.
– Зате он сміття поприбирали в місті, – дискутували між собою дві місцеві жительки, що стояли на зупинці.
– Але ж не стояло, погодься, так багато міліціонерів, як приїжджав до нас Ющенко, – відповідала інша.
Музей відкриють, але ремонт продовжать
Кожен присутній на церемонії відкриття музею проходив через "рамку"
Біля гори чекали Президента творчі колективи, стояла група людей з прапорами Партії регіонів. Перед сходинками, що вели нагору, були встановлені рамки-металошукачі, крізь які повинні були пройти всі присутні.
Вже на горі біля могили і музею територія вражала порядком. Доріжки були встелені бруківкою або плиткою, на якій виднілись свіжі сліди від коліс техніки, що працювала тут. Зеленіли газони. Однак і тут було видно недопрацювання. Так, бруківка була вщерть мокрою (мабуть, її мили), бетоновані східці збоку від музею вели просто в нікуди. Варто зазначити, що у чиновницьких розмовах про заповідник почали спливати фрази про «першу та другу черги здачі музею». Хоч до цього мова йшла лише про те, що музей має бути повністю готовим до 23 серпня.
Лідія Нікітенко: "Будемо вважати, що це - перша черга робіт..."
– Багато робіт по благоустрою території і по зовнішньому вигляду музею зроблено. Але будемо вважати, що це перша черга робіт, які далі продовжуватимуться. У той же час, після відкриття музей вже працюватиме і відвідувачі зможуть ознайомлюватися з експозицією, яка також буде доопрацьовуватися, – говорить начальник управління культури і туризму Черкаської облдержадміністрації Лідія Нікітенко, зазначаючи, що друга черга робіт навколо музею цілком обґрунтована: – Найкращий стан у нас на Черкащині має Чигиринський заповідник і музей в селі Суботів, але він так само потребує другої черги робіт.
Про те, що роботи на горі продовжуватимуться, говорить і гуманітарний заступник губернатора Черкащини Анатолій Чабан:
– Те що зроблене – це небачене, адже музей до цього не мав ні підсобних приміщень, ні сховищ. Працівники музею не мали елементарних робочих кабінетів. Тепер все це є… Також роботи проведені навколо музею. Он справа підходив рів, який міг зруйнувати будівлю. Тепер зроблена зливова каналізація. Однак це все перша черга робіт. Ще чимало треба зробити і по музею, і по верхньому, і по нижньому парку.
Герман говорила про «стильного Шевченка», Скорик – про муки Кричевського, а у простих людей просто боліла душа
Стілець для голови президентської Адміністрації
На святковий захід усе під’їжджають делегації з районів. Прибувають і високопосадовці, деякі з них підходять до стільців, що виставлені рядами перед музеєм і трибуною, і починають вчитуватися у папірці з прізвищами, адже кожен стілець підписаний. Серед тих, хто шукав свій стілець, був і оперний тенор Володимир Гришко, який вмостився просто на папірці зі своїм прізвищем.
На один стілець сіли відпочити дві жінки, що приїхали на захід.
– Я приїхала з Кам’янки, – розповідає одна з них, Тетяна Шкворець. –По публікаціях в газетах і відгуках музейних працівників зрозуміла, що багато людей з болісним серцем і душею сприйняли зміни в музеї. Я теж не хочу, щоб нищили моє, національне. Тут прагнули зробити європейський музей, а я хочу підтримати тих, хто вважає, що не на цьому місці слід робити такий музей. Тут, на горі повинна бути автентичність, або як дехто каже хуторянськість. Бо тим «хутором» ми і цікаві світу, бо індивідуальні, а європейськість – вона повсюди. Я пам’ятаю, як ще в дитинстві була тут, коли на гору вели дерев’яні сходинки. Шевченко був і залишається моїм улюбленим поетом. І якби ми жили за його заповідями, то були б багатші. А заповіді ті зводяться до того, що потрібно цінувати своє, рідне. До речі, щодо автентики, то невже нам тепер і стародавні церкви треба буде переробляти?.. Кажуть, у музеї замість паркету постелили граніт. Як же це так? Я дуже хочу швидше зайти в музей і сама все побачити. Також мені скаржилися знайомі працівники музею, що вони працювали з важким серцем, бо не до душі їм зміни в музеї, але їх ніхто не питав.
З’являється заступниця глави президентської адміністрації Ганна Герман. Спершу пані Ганна позує разом зі Ступкою перед фотокамерами, а тоді починає розповідати про модного Шевченка.
Розповідаючи про стильного Шевченка і позуючи перед камерами, Ганна Герман немов хотіла підкреслити те, якою стильною була на урочистостях сама вона
– Треба розповідати про Шевченка, як про людину модерну, яка любила Шопена, а не тільки українські народні пісні… Так, ми знаємо, що Шевченко – це плоть від плоті свого народу, але ми забуваємо, що це елітний поет, один з перших елітних поетів колишньої російської імперії і всього світу. І прив’язувати його весь час лише до пластів народної творчості – це збіднювати Шевченка, збіднювати українську культуру. І всі хто хотів, щоб українська культура була лише селянська культура, намагався говорити про Шевченка як про того старого діда в кожусі і в кучмі і такий образ вбивати в голову людям. А ми знаємо що це був франт, у Петербурзі він був представник золотої молоді. І ми не повинні про це забувати. Ми повинні такого Шевченка пропагувати. Він був модним студентом петербурзької академії, у якого закохувалися всі придворні дами, – запевняла усіх Ганна Герман. – І коли мене сьогодні спитали чи приїде Президент у вишиванці, то я сказала – ні. Бо Шевченко це не лише вишиванка, це фрак і метелик. У Києві є хата-музей, куди приїжджав Шевченко з Петербурга. І там висять костюми Шевченка. Він був дуже стильний молодий чоловік. Тому давайте культивувати молодого, модерного, освіченого Шевченка, який знав європейські мови, який знав блискуче європейську літературу, музику, який задавав моду в Петербурзі. Ми – стильна європейська нація і повинні про це весь час пам’ятати. І Шевченко був перший з нас такий. Не забувайте в який час діяв Кричевський (архітектор, що проектував музей – Авт.), а тодішній режим міг йому дозволити лише те, що співпадало з концепцією – солом’яна стріха, рушнички, візеруночки і нічого модерного, нічого стильного. Ми живемо в незалежній Україні і ми відкриваємо нового Шевченка, такого, якого українці дуже мало знають. І я б хотіла щоб ми не зациклювалися на тих навіть непоганих добрих стереотипах які існували, але ми повинні йти далі у відкритті для себе Шевченка.
Ведучи мову про високе, пані Герман навіть обмовилась, що в Україні вже слід закривати університет Поплавського, який, мовляв, є розсадником несмаку в українській культурі…
Нарешті до публіки вийшла і автор експозиції оновленого музею Лариса Скорик. Вона почала пояснювати присутнім те, що в принципі вже не раз говорила «Прочерку»: про те, що Василь Кричевський під тиском тоталітарної системи був змушений будувати музей «зовсім не в українському стилі, а в стилі грецьких ремінісценцій. Цей стиль любили Сталін та Гітлер».
Лариса Скорик: "Тепер музей відповідає модерній постаті Шевченка"
- Як сказав мені внук Кричевського, його дід не знав сьогодні, що йому скажуть зробити завтра, бо тут, на горі, весь час були куратори від партії, які казали, як має будуватись завтра. І він, бідолаха, робив безліч ескізів, бо тоді був принцип – соціалістичне за змістом, але національне за формою! І ця національна форма проявлялася в розмальовках. І він пробував щось розмальовувати то живописом, то в гуцульському стилі… То були муки, тому він і виїхав за кордон, – говорила Лариса Скорик. – А взагалі, у ті тоталітарні часи думати не дозволяли. Тоді просто доручили Кричевському і Костирко будувати. До речі, з Петром Костирком я більше 10 років працювала в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Він був професором, чудовою людиною. Він розповідав, як Кричевський тут страждав. Тому ми повернули цій споруді її характер меморіального музею, характер її відповідності до самої архітектури. Ми хотіли зробити музей так, як він повинен відповідати модерній постаті Шевченка. Мені дуже жаль, що утворився такий стереотип Шевченка: у смушевій шапці, в кожуху, наче він ніколи не був молодим, елегантним, красивим. А він був таким і був улюбленцем мистецьких салонів і в Петербурзі, і в Москві, і навіть, Нижньому Новгороді. А взагалі коли він повернувся із заслання, то в Російській імперії він був культовою особою. Недарма в Вашингтоні поставили пам’ятник молодого красивого Шевченка. Таким він і був і помер молодим – в 47 років. Це молодість! А коли приїхав сюди внук Кричевського, то сказав, що його дід зробив би так само, як я. Тож на усілякі нісенітниці, які писали про експозицію, я не звертаю уваги.
Сам музей його працівникам нагадує операційну, відвідувачам – склеп, а Янукович пишається тим, що «торкнувся долі цього музею»
Враз правоохоронці напружились, а працівники СБУ почали наполегливо відпихати журналістів у бік. Янукович приїхав. Разом з ним приїхали глава президентської адміністрації Сергій Льовочкін, віце-прем'єр Борис Колесніков, міністр культури Михайло Кулиняк, регіонал Ян Табачник та губернатор Черкащини Сергій Тулуб.
Президент очевидно підтримує своїх радниць - Герман і Скорик, бо теж назвав Шевченка "культовою постаттю Російської імперії"
Президент разом з керівником Черкащини поклав квіти до пам’ятника Кобзареві і пішов до трибуни. Віктор Федорович урочисто, уважно читаючи з листочка, виголосив промову. Він називав Тарасову гору найсвятішим місцем, Шевченка – пророком, запевняв, що до могили ніколи не заросте народна стежка. Янукович перераховував тих відомих людей, хто приходив вклонитися Тарасу Шевченку. Далі плавно перейшов до сучасності, зокрема, згадав про те, як у березні давав завдання закінчити реставрацію музею. Згадав і про аристократичну і сучасну музу Шевченка. Тож зрозуміло, що «його вишуканій постаті не личив несправедливий штучно створений стереотип старого у смушевій шапці і кожусі». Слухаючи Президента, складалося враження, що текст йому готувала пані Герман чи Скорик, які декілька хвилин тому теж говорили майже те саме.
– Ми хочемо щоб драматургія оновленого музею відповідала образу Тараса Шевченка, нашого генія, поета і художника планетарного значення. І щоб він завжди надихав нас на майбутнє, і щоб відвідувачі відчули високість його музи, шлях його долі і безсмертя його слави, – пафосно закінчив промову Віктор Янукович і розпочав вручення Державних нагород.
Символічну стрічку перерізали Президент, губернатор і директор музею
Після цього під оплески присутніх Президент перерізав символічну стрічку перед музеєм та пішов туди на екскурсію. Одразу ж до дверей кинулися й інші охочі. Але першої хвилини туди потрапили лише обрані, серед яких виявився і губернатор Черкащини Сергій Тулуб. А от голова обласної ради Володимир Гресь мало не поцілував двері, які охоронці швиденько закрили. Лише через деякий час у музей пустили ще частину людей. Інші гості свята відвідали приміщення вже після Президента.
Відтепер основа Шевченкової експозиції - наріжний камінь
У музеї було прохолодно. Серед зали на першому поверсі під склом стояв вкритий червоною китайкою наріжний камінь – основа всієї експозиції. На стелі пливло «шевченкове небо». Лариса Скорик особисто провела для Президента екскурсію. Після цього він зізнався журналістам, що «творчий колектив, який працював над концепцією створення музею і будівельники, що виконували рішення архітекторів, ввійдуть в історію… Я пишаюся тим, що мені в житті довелося торкнутися долі цього музею».
Сподобався музей і актору Богдану Ступці, який запевнив, що той раніше був «захаращеним і не мав художнього смаку, ну, може було більше автентичності, але я сумніваюся. А тепер тут є комп’ютерні технології, і кожен відвідувач може отримати повну інформацію про Шевченка».
Та далеко не всі були в захваті від експозиції. Так, сіра навколишність справляла гнітюче враження на кореспондента газети «Голос України» Лідію Титаренко, яка порівнювала музей зі склепом. А от заслужена художниця України Олександра Теліженко, що спершись на перила, задумливо оглядала зали з другого поверху, зазначила, що «не зовсім ще переварила побачене».
– Але в принципі, по суті, стандартно. Але ж Шевченко це така глибина, така могутність, а в музеї просто використано стандартний західний модерний хід. Дуже жаль, що зняли кольоровий вітраж Кричевського, що був над сходинками. Та й взагалі, тут був досить багатий фактаж, а зараз одні копії, або, як кажуть, клейонки. Фактично весь дух музею перейшов у сховища. А тут були живі речі, що дихали, – говорить пані Олександра.
Очевидно, що Президент не поінформований про незгоду відомих шевченкознавців з радикальною музейною перебудовою. Екскурсію для Віктора Януковича провела "новатор" Лариса Скорик.
– У колишньому музеї жила українська душа. А Тарас Шевченко був частиною тієї української душі і відображенням українського духу. Тож, хоч і кажуть, що він був франтом, модерним, але він був насамперед людиною… – говорить заступник генерального директора музею з наукової роботи Олександра Солобченко. – Дуже тяжко вживатися в новий образ музею, бо ми його бачили не таким. Ми хотіли, щоб це був теплий образ, ми звикли, що люди приїжджають до музею з теплим почуттям, несуть сюди свою любов, пошану. І тому ми сподівалися, що музей повинен бути відображенням глибокої любові до Шевченка . А те, що ми сьогодні маємо… якийсь він операційно-холодний. І, може вибачте за таке слово, кастрований. Шевченка у цьому музеї немає, він тут не присутній. В експозиції виставили навіть не всі прижиттєві видання його творів. Всі речі, що були представлені колись на огляд, нині зберігаються у фондосховищах. Лариса Павлівна (Скорик – Авт.) сказала, що вона бачить проект саме таким і не дозволить вносити зміни. Тому цей мінімалізм, на мою думку, не зовсім є виправданим біля його могили. Можна робити такі модерні музеї десь в іншому місці, але не біля усипальниці Шевченка.
Постфактум: як вести себе відвідувачам музею і про віру у відродження «справжнього» Шевченкового музею
Мрії автора шевченківського Меморіалу Василя Кричевського так і залишатимуться жити невтіленими, в ескізах
Після оглядин музею «Прочерк» став свідком того, як одна жінка у вишиванці не стримавши емоцій, стала допитуватись у Лариси Скорик, як же вона посміла так змінити дітище Кричевського. «Я вас не слухаю!» – відповіла пані Лариса і стала дуже детально пояснювати журналістам, які зали розміщені в музеї.
– Кожна зала має свій музичний супровід. Між живописними роботами шість раритетів – це офорти самого Шевченка, які знаходяться під склом. На фоні «шевченкового неба» пливуть і строфи з його віршів. Відвідувачі можуть пройти залами «доля», «шляхи широкі» тощо. Це все взяте з його віршів, – пояснювала пані Лариса, а тоді не втрималася: – А музей я вирішила змінити, бо дуже не люблю радянську владу. І її поняття про мистецтво і Шевченка мені абсолютно не підходить. Тут Кричевському викручували руки і він зробив музей в сталінському ампірі. І я переконана, що Кричевський знав, що хтось закінчить його справу. І це мала бути не хата-світлиця, а будинок. Ви зрозуміли? От коли ви зараз одягнете шаровари, вишиванку і підете так в Верховну Раду чи просто пройдетеся по Києву, то вам скажуть, що ви «ряжаний». Тож я б не хотіла, щоб наш музей так називали.
Згадала пані Лариса і про Майдан Незалежності, що в Києві. На її думку він зараз має вигляд «застиглої музики Поплавського», тож і його треба змінювати…
Кінорежисер Олесь Санін показує ідеального відвідувача канівського музею. Щоб прочитати Поетові рядки, які пливуть по стелі, треба лягати на підлогу...
Поки Лариса Скорик все це розповідала, кінорежисер Лесь Санін показував «5 каналу» і «Прочерку» ідеального відвідувача музею. Чоловік ліг на підлогу і став розглядати стелю. Таким чином він дав всім зрозуміти, що читати вірші Шевченка на небі, чи то пак, на підвісній стелі, досить важко. Адже не кожен відвідувач зможе довго стояти, задерши голову вверх.
– Я розумію, що в архітектора було мало часу для роботи над музеєм. І тому сьогодні він схожий на сторінку у Інтернет-енциклопедії «Вікіпедія». Тобто, можна там набрати слово «Шевченко» і, в принципі, все можна прочитати. Але ж за ніч цю експозицію можна змінити. А музей, який тут був раніше, просто кудись переїхав, – каже Лесь Санін. – Запам’ятав, як архітектор Лариса Скорик сказала фантастичну фразу: мовляв, Кричевський був невільний, коли робив музей, і мріяв, що прийде людина, яка захоче доробити все. Не думаю, що архітектор піраміди Хеопса думав, що прийде людина, яка її перебудує…
Багатолітнього хранителя Шевченкового меморіалу до Президента не пустили
Повертаючись від музею до автобусу, ми зустріли біля «Тарасової світлиці» багатолітнього хранителя Шевченкового меморіалу Зінаїду Тарахан-Березу. Ця жінка, мабуть, найбільше хвилювалася через зміну експозиції у музеї, але разом з тим, вона одна з не багатьох, хто зберігає оптимізм після відкриття музею.
– А родина Кричевських була передала музею документи, щоб ми завершили те, що не дала зробити архітектору тоталітарна систем. Я зверталася до Президента з приводу того, що робиться зараз на Тарасовій горі. Відповіді ніякої не отримала. Також я хотіла з ним поспілкуватися сьогодні, під час його приїзду до Канева, але за протоколом я не входила до тієї кількості осіб, що мали право з ним спілкуватись, – говорить пані Зінаїда. – Та все одно я налаштована оптимістично. Бо народ сказав своє слово про цю нову експозицію. Люди йдуть сюди до «Тарасвої світлиці» і кажуть, що не відчувають вже у музеї того світла, тепла, любові, добра, що він випромінював раніше. І думаю, якщо всі, як один, скажуть Президентові і Ларисі Скорик, що так робити з пам’ятниками національної української культури не можна, щось таки зміниться. Нехай в Російській імперії і тоталітарній державі після неї все робили на знищення української культури, але ж не в незалежній Україні!
Вона увійшла в історію... Лариса Скорик фінішувала піврічну боротьбу за свого Шевченка.
Коментарі
Як познущалися над святинею!!! В багатьох дуже середніх школах музей має більше експонатів і краще оформлений. Знайшов лише один експонат з підписом. Про значення деяких лише здогадувався. Хіба треба багато коштів, щоб надрукувати найпростіщі пояснення до експонатів? А деякі "експонати" - взагалі незроуміло що. бліді, розмиті копіі, на яких неможливо прочитати жодного слова... А "клейонки" - це взагалі... Те, що такі розміри недоцільні, не розуміють мабутоб небагато людей. А якість. Особливо вразив портрет дівчинки в багатому платтячку і з замурзаним обличчям. Саме він і піщаний годинник, який не йде, залишились для мене символом цього музею... Зато в музеї є "президентський зал", де пани і підпанки зможуть поговорити про культуру, випити горілочки і станцювати на кістках...
Доборолась Україна до самого краю...
Сумно. Не йдіть в музей. Краще почитайте Кобзар. Його не зіпсують. Можливо.
До этого я бывал раз 10 , но то что я увидел повергло меня в шок! Мне 47 маме 68 , но реакция была одна и таже ! Мама сказала что она сделала ошибку ,что поехала в музей ... что в памяти у нее останется только плохое воспоминание!
Если все остальное в стране будет делаться так ,как музей Шевченко , то ребята , нас ждут печальные времена!А еще больше меня возмутил тот ценизм , с которым известные актеры ... восхваляли чудо ...
Я считаю , что я потерял частичку детства связанную с Тарасовой горой! Это мне напоминает .... Ужас
А на безграмотних "біг-мордах" із чиновницькою братією треба щоб були вислови Т.Г.Шевченка, а не те, що ми бачимо на цих біг-бордах. Шануймо себе українці!
Ясно, що Янукович і "його команда" національності УКРАЇНЕЦЬ очевидно не знають. Але те, що зробили із музеєм Шевченка - це просто жах!!!Адже це один із знакових об'єктів українського народу!Нищити душу - це підло і ницо!!!Для чого кричати у всіх ЗМІ - МИ ВІДБУДУВАЛИ МУЗЕЙ, МИ МОЛОДЦІ!!!Якщо змістова наповненість його абсолютно не відповідає формі,і нехтує бажаннями простого громадянина України! Цікаво, що у книзі відгуків із 200 записів тільки 2 позитивні. Висновки,я думаю,очевидні.Але найгірше те, що ніхто дослухатися до думки українців в Укрїані не збирається. І це наша найбільша трагедія!!!!!!
Слава Богу, що не "Голова облдержадмініс_ рації"
Стрічка RSS коментарів цього запису