Вранці 22 листопада, дорогою на роботу, я не помітив на обличчях зустрічних людей якихось перемін.
Все ті ж заклопотані, непривітні люди, явно стурбовані буденними проблемами, невпевнені у своїх сподіваннях та надіях. Розчаровані у всіх та всьому. Зрідка хтось скоса поглядав на шарфик помаранчевого кольору, який я пов’язав на шиї з нагоди Дня Свободи, народженого на Майдані 2004 року. Мені, як і всім, шкода, що так і не здійснилися тодішні сподівання, мрії. А якими вони були світлими, сповненими віри, надії й гордості засвідчують ось ці фото світлини того пам’ятного МАЙДАНУ-2004 року.
На жаль все вернулося назад, як і було до 2004 року. Україна все так же страждає на рецидив тоталітаризму: те ж запровадження цензури та політичних репресій, позбавлення свободи виступів та зібрань… І у всьому тому є вина всіх: і тодішнього Президента Віктора Ющенка, і його зрадливого оточення, більшість якого переманила до себе Юля Тимошенко, спрямувавши вістря своєї «канцлерської» піар-компанії проти Ющенка. І таких же периферійних панів-начальників, що оточили себе всякого роду холуями та пристосуванцями, як і політичних «бонопартиків-однопроцентників», що ворогували один із одним, діючи за принципом «принизь ближнього, щоб відібрати собі його лекторат». Подібне в історії України триває вже століттями і, здається, триватиме вічно – на радість ворогам України, які знову ж таки діють за принципом «розділяй та володарюй». Ось і володарюють розділяючи, в черговий раз створивши для себе режим найбільшого сприяння для фальсифікації виборів: на цей раз до Верховної Ради осінню 2012 року.
Степан Вінярський, журналіст,
у 2004-му році – активіст помаранчевого Майдану у Черкасах
Тепер згадаймо, як були ми вільні В ті світлі дні. Повстали проти зла. Було майбутнє в нашій Україні. Зла віхола майбутнє замела. Пересаджають в тюрми півкраїни. За ґрати кинуть. Як же нам мовчать? Нема майбутнього у матері й дитини. В чорний четвер поставлено печать... Тепер згадаймо, як ми піднялися, Як вірили, надіялись, жили! Вже й наші діти, як птахи, знялися. Що їм лишили ми? Що віддали?.. Розкидані по світу. Як чужинці, Знедолені, печальні там і тут. За що така нам доля, українці? Єднатись треба, прокидайся, люд!
Ці дні, як сажа чорна і їдка. Уже від неї захлинулись люди. Їх океан могутній - не ріка. Вдихнути б волю нам на повні груди. Хто не дає? А боязнь у віках Розмножувалася, мов грибок на стелі. Не сльози - кров вже ллється по щоках. Нас б"ють. Волаємо щосили у пустелі. Така "цивілізація" прийшла, Що може до останку все згноїти. Настала ніч тягуча, як смола. А на морозі так ятряться квіти Червоні! Пролилась не вперше кров. Не просто б"ють, а душу вибивають. Тяжкою скутий кригою Дніпро. Але під нею хвилі ще заграють. Зметуть вони перевертнів продажних. Не бійтесь люди. Бо святий ваш гнів. Бояться єдності та мужності відважних Ті, хто себе запродав сатані.
Дякую,шановний пане Степане, за свiтлий спомин! "Невдалий шлюб" Украiни i Ющенка не привiд для зневiри i посипання голови попелом. Гуртуймося,працюймо,бо вже час!
Що там вже лаяти Степана.Були велики надії в нього.Ходив гордий і непідступний.Життя навчило його.Стоїть подякувати йому за підбір фотографій .Ніби переносишся в ті часи.Тоді всі були згуртовані.Хай дивиться зараз сучасна влада і робить висновки.
Шо, Стьопа? Проср...в ти разом з Ющеном демократію? Не соромно за те, що відбувається зараз? Хоч би вже мовчав в тряпочку.
Проср...в і ти, і я, і всі, хто дихнув на повні груди свободи. Навіть тепер ніки почали писать по-кацапськи. Скоро в їхніх сорочках під гармонь затанцюємо. Але ж це ми з вами привели до влади тих, хто є. А тепер починаємо звинувачувати всіх, крім себе.
Так, я погоджуюсь, що тоді на майдані ми були справжніми українцями і щиро висловлювали свої почуття... Я теж щиро вірив у справедливість і райдужне майбутнє. Але чи були щирими ті, хто підняв з глибини наших душ ці почуття? Впевнений - ні! Зараз гірко усвідомлювати, що це був лише проект під високими гаслами, бо аксіомою є те, що "благими намірами вимощена дорога до пекла"(с). Більше того, це був проект іноземних держав і, я думаю, що більшість самих помаранчевих вождів не усвідомлювали, що були частиною цього проекту, важелем в руках тих, хто зараз робить революції по всьому світові в гонитві за чужими ресурсами (як людськими, так і природними). Нажаль в результаті ми ще більше "інтегрувались" і стали частиною того несправедливого фінансового і геополітичного порядку, який зараз панує в світі під гаслами демократії і справедливості. А в результаті бідні стали біднішими, олігархи - ще багатшими((((, а ми, я сподіваюсь, розумнішими...
Коментарі
В ті світлі дні. Повстали проти зла.
Було майбутнє в нашій Україні.
Зла віхола майбутнє замела.
Пересаджають в тюрми півкраїни.
За ґрати кинуть. Як же нам мовчать?
Нема майбутнього у матері й дитини.
В чорний четвер поставлено печать...
Тепер згадаймо, як ми піднялися,
Як вірили, надіялись, жили!
Вже й наші діти, як птахи, знялися.
Що їм лишили ми? Що віддали?..
Розкидані по світу. Як чужинці,
Знедолені, печальні там і тут.
За що така нам доля, українці?
Єднатись треба, прокидайся, люд!
Уже від неї захлинулись люди.
Їх океан могутній - не ріка.
Вдихнути б волю нам на повні груди.
Хто не дає? А боязнь у віках
Розмножувалася, мов грибок на стелі.
Не сльози - кров вже ллється по щоках.
Нас б"ють. Волаємо щосили у пустелі.
Така "цивілізація" прийшла,
Що може до останку все згноїти.
Настала ніч тягуча, як смола.
А на морозі так ятряться квіти
Червоні! Пролилась не вперше кров.
Не просто б"ють, а душу вибивають.
Тяжкою скутий кригою Дніпро.
Але під нею хвилі ще заграють.
Зметуть вони перевертнів продажних.
Не бійтесь люди. Бо святий ваш гнів.
Бояться єдності та мужності відважних
Ті, хто себе запродав сатані.
Проср...в і ти, і я, і всі, хто дихнув на повні груди свободи. Навіть тепер ніки почали писать по-кацапськи. Скоро в їхніх сорочках під гармонь затанцюємо. Але ж це ми з вами привели до влади тих, хто є. А тепер починаємо звинувачувати всіх, крім себе.
Стрічка RSS коментарів цього запису