Ні, я не розчарувався. Розчаровуються ті, хто зачаровуються. Це не про мене.
Але ще одне дно пробилось. Мерзеннішого фото важко уявити. Генсек ООН завітав в гості додому до вбивці і жере хліб, що спечений зі вкраденого в Україні зерна і замішаний на крові вбитих росіянами українських людей.
Одразу випереджу деяких розумників - ні, це не про балансування між геополітичними полюсами, це не про дипломатію, це не про мир, врешті-решт. Це історія про величезне бабло, абсолютну відсутність совісті і легітимізацію масових вбивць.
Звісно, глобальні надполітичні інституції на кшталт Ліги Націй чи ООН, навряд чи можуть мати справді ефективні інструменти впливу, зважаючи на часто зовсім протилежні інтереси великих гравців. Але раніше вони хоча б формально намагалися декларувати відданість принципам.
Звісно, коли росія та інші тоталітарні помийки зруйнували міжнародний порядок, ООН втратила сенс свого існування як такий.
Але саме ця фотографія колись буде в підручниках історії і саме гуттереш буде названий одним з трунарів ООН. Люди, які з ним працювали, будуть сором'язливо відмовчуватись і шукати виправдання, а студенти-міжнародники матимуть чудовий навчальний кейс корумпованої невдахи. Але це буде потім.
Історія завжди все розставить на свої місця.
Я ж зараз можу лише гірко усміхнутися і побажати, аби це непорозуміння отримало статус persona non grata в моїй країні. Прецедент наче вже є...
І, звісно, пам'ятаємо, що єдина інституція в світі, яка забезпечить існування української нації та держави, - Сили оборони України.
Тарас Шевченко, захисник родом з Черкас
*Допис з "Фейсбуку"
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису