Воротник: Про наших дітей

Прочитав пост знайомого про реакцію його доньки на події цього року. Щось подумалося про те, що ми недооцінюваємо сприйняття малечею подій і те, який глибокий шрам залишає війна в їх свідомості. І навіть якщо вони її бачать по телеку, інколи у вигляді сирен повітряної тривоги чи відлуння віддалених вибухів.

Мій народився у 14-му році. Коли почалася війна і у нас дома одним лютневим ранком стало чутно кілька вибухів ми з дружиною пояснили, що почалося війна і це дуже погано. Що москалі хочуть захопити нашу країну малий знав з дитинства. Одні з перших фраз, що він вивчив, коли ледь почав розмовляти - "Кацапи - погані люди!" Чому так? Не знаю. Атмосфера тих років, напевне.

Тепер , у сім років, малий дивився телевізор, був дуже засмученим і питав - чому вони вбивають українських дітей і не військових. Пояснювали. Але дитинство - це стан, коли можуть межувати сльози і за мить - радість і щастя. Намагався пояснювати речі, що відбуваються і давати приводи для радощів. Найбільші, як я помітив - моменти спілкування з іншими дітьми, які стали зараз більш рідким явищем. Навіть перевели до іншого класу школи, який навчається оф лайн. На прохання малого. Життя триває для наших дітей цієї війни. Весна і літо пройшли або дома, або в редакційному приміщені. Або на ігрових майданчиках нашого чудового міста. Малий самостійно навчився реагувати на повітряні тривоги, негайно бігти до батьків, які завжди знають, що робити. Потім віртуалізація роботи і сидіння дома, де спілкування крім батьків з домашніми тваринами. Нашим дітям важко. Дуже важко. Вони отримують серйозні травми психіки, це буде з ними на все життя. Нещодавно почув розмову між однолітками 6-9 років. "Путін ( але назвали його більш поширеним словом), вкрав у нас дитинство"...

Вони все розуміють, все пропускають через свої маленькі серця.

Валерій Воротник, редактор каналу "Антена"

*допис з "Фейсбуку"