Учора нашого фотокора Ігора Єфімова побили звірі в «тужурках» з погонами МВС.
З дому Ігора забирали вже разом з Сергієм Могилком і хлопцями з телеканалу «Вікка». Ігор дорогою розповів деталі. Тільки почав фотозйомку блок-поста мітингувальників на дамбі через Дніпро, як біля нього зупинився автобус «ПАЗ» світлого кольору і з нього висипало десятків чотири бійців у чорній формі внутрішніх військ. Перший з вигуком «Лєжать! Ліцом в зємлю!» збив Ігора з ніг. Потім його бив вже кожен «боєць», який пробігав повз. Били гумовими кийками по руках, голові, ногах. Одним словом, куди кийка невмілі ручки або злобива натура заносили, а не так, як інструкція дозволяє. Я бачив Ігорів жилет з написом «Преса» – він весь заляпаний його кров'ю. Після того, як він вигукнув: «Не бийте, я журналіст!», з дико-радісним вигуком «Журналіст? Получі єсчьо!» до нього приклався кийком худий «страж порядку», обличчя якого Ігор запам'ятав найкраще...
У 3-й лікарні, куди ми приїхали, лікарі були такими, якими і мають бути лікарі -швидко наклали 5 швів на розсічену міліцейським гумовим кийком голову журналіста, обробили побиті руки-ноги, провели детальний інструктаж, як поводитися на ранок, коли побите «правоохоронцями» тіло болітиме ще більше. Для медиків зміна ще тільки розпочиналася, хоча хтось «мудрий і далекоглядний» ще вдень розпорядився підготувати побільше ліжко-місць – не інакше, йому «голоси сказали», що побитих в цей день буде багато...
Поки Ігорю в операційній «червоними і чорними нитками» вишивали на голові візерунки, я встиг переговорити в коридорі зі ще одним чоловіком із забинтованою головою. Він виявився водієм «маршрутки», який щодня їздить маршрутом Золотоноша-Черкаси. Маршрутка поверталася в Черкаси, коли на в'їзді до Соснівки зупинили і в його «Богдані» якісь типочки почали бити скло. Вискочив надвір – і зразу ліг на землю від ударів кийків людей у чорних мундирах з написом «Міліція». Водієві маршрутки, який роками тільки те й робить, що возить людей з Черкас на Золотоношу і назад, нападники вигукували: «Ето тєбє за наших пацанов!»
Привезли в лікарню і 50-річного чоловіка, якому вистрілили в голову , – просто посеред лоба у нього була величезна бордово-синя гематома. Лежав на каталці, безтямно водив очима і мовчки скрипів зубами, бо говорити не міг. Чоловік із сім його родичів про щось збентежено шепотілися в кутку біля травмпункту. Відповісти на запитання, за яких обставин отримані поранення, не могли – сказали, що їм просто зателефонував хтось і назвав лікарню, куди треба їхати. Я не маю сертифіката експерта, але можу стверджувати, що саме такі сліди залишає гумова куля з помпової рушниці, яка є на озброєнні міліції і ВВ. І вже точно знаю, що згідно «Закону про міліцію» і купи службових інструкцій з цієї рушниці заборонено стріляти людині в голову...
Перестраховуючись від «додаткових запитань», вже разом зі Станіславом Журилом заїхали до наркодиспансеру: апаратура зафіксувала «0,0» алкоголю в Ігоря. Цікаво було б знати, чи такі ж показники у тих, хто його бив, бо так безтямно поводяться зазвичай ті, хто хряпнув для хоробрості «наркомівські сто грамів перед атакою». Заяву в Соснівському райвідділі міліції писали глибокої ночі. Слідчий – зовсім юна дівчина з погонами лейтенанта міліції – довго бесідувала з Ігорем. Коли він вийшов з її кабінету, обличчя мав жовтувате, а пов'язка на його голові густо просякла кров'ю. Втратив той запал, який перед цим давав бігати так, наче нічого й не було. Зрештою, на годиннику було вже за другу ночі. Вдома Ігор був о пів на третю ночі. А сьогодні вранці о 8-й він знову мені зателефонував: запитав, о котрій сесія міськради, бо був би не проти сфотографувати, як прощаються з посадами ті, хто по декілька разів вводили заборону на масові зібрання в місті, мотивуючи це небезпекою зараження грипом.
А при цьому зальотна зараза в місті щоразу з'являється не звідти, звідки її чекали, передається не повітряно-крапельним, а повітряно-кийковим шляхом і на лікарняні ліжка вкладає не з нежитю, а з гематомами, кульовими пораненнями і скинутими на голову квітковими горшками. Причому не має значення, хто ти – студент на мітингу, водій сільської маршрутки, чи журналіст, який виконує професійні обов'язки...
Андрій Кравець, відповідальний редактор газети «Вечірні Черкаси»
*передрук, пост на особистій сторінці в соціальній мережі «Фейсбук»
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису