Я відкликаю свій голос за Зеленського! Заява абсолютно абсурдна з позиції права, та інколи буває важливо просто констатувати факт. Так, ми маємо в новітній історії приклади «заяв про відкликання підпису/голосу», – хоча б заява Філарета про «відкликання підпису на документі Помісного Собору щодо ліквідації УПЦ КП. Повторюсь – з позицій права – це абсурдно. Голосування – це своєрідний публічний ненормативний акт, який вичерпує свою дію фактом виконання: проголосував – і отримай на певний термін ту владу, яку заслуговуєш.
Так, я голосував за Зеленського, і входжу до тих сумнозвісних 73% прихильників Президента.
З чемністю прийняв виклик: «Кожен з нас президент».
Так – віддав голос – відповідаєш.
Можна багато говорити про те, ЧОМУ віддав. Але в ситуації що склалась це буде з присмаком виправдовування.
Так, ми з родиною щиро переглядали і передачі «Вечірнього Кварталу», і серіали «Слуга народу» та «Свати».
Серіали не винні.
Та нещодавно просто різонуло, коли Президент проголошує промову співчуття родинам загиблих в Ірані жертв авіатрощі, а вже за пару хвилин по тому грає в кварталі «придуркуватого президента» (без зазначення на екрані, що це повтор передачі дворічної давнини): декілька секунд – просто шок. Я вже просто не переглядаю «Вечірній Квартал» – не може одночасно існувати і «пародія на президента», і реальний поміркований президент найбільшої в Європі країни в одному образі. Це аналог історії «кондитера» з «сліпими трастами». Тільки тут все очевидно: Президент – за посадою, а за «роялті» від Кварталу – все ще «актор». Час дорослішати.
Я не можу просто «проковтнути» витвори «дебілів і профанів» (не я ці терміни вигадав), на кшталт т.з. «судової реформи», яка, за моїми оцінками, радше «судовий геноцид», який остаточно унеможливлює доступ пересічних громадян до правосуддя, а’ля гебельсовські «Закони про пресу» – законопроекти «Про медіа» та «Про дезінформацію». Огидна навіть поява таких недолугих меседжів від влади у публічному просторі. Є багато про що говорити. І дякую кожному, як тому, хто долучає свій голос до захисту цивілізаційних та демократичних засад існування нашого суспільства, так і тим, хто навіть при владі здатний бодай підказати своїм «колегам» про безглуздість їх дій.
Але це інша історія.
Сьогодні говоримо про майбутнє України.
Про дітей.
Вставити «одним розчерком пера» у Закон «Про освіту» норму, за якою дітей з вадами здоров’я просто викидають на вулицю – це «злочин проти людяності». Іншого визначення не підберу.
Це – результат «турборежиму». «Слуги», не переймаючись тим, яка сволота вставила у прикінцеві положення цю блюзнірську норму, за якою санаторним школам немає майбутнього, перетворились у «катів дітей»… З часів царя Ірода подібних випадків було не багато…
Я відкликаю свій голос, який віддав на президентських виборах за главу держави.
Підтримую ініціативи та справи Президента щодо звільнення полонених. Та, крім цього, іншого позитива від діяльності не бачу.
А геноцид хворих дітей – це вже остання крапля при прийнятті рішення про «відкликання голосу».
Чи почують «Слуги» сльозні мольби батьків хворих дітей? Наразі, із потрібних 25 000 підписів під петицією «ПРО НЕДОПУЩЕННЯ ПРИПИНЕННЯ НАБОРУ ДО САНАТОРНИХ ШКІЛ ТА ЗМІНУ ТИПУ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ» всього близько п’яти тисяч. Долучайтесь!
Валерій Макеєв, черкаський юрист, громадський діяч, секретар Національної спілки журналістів України
* Допис для «Прочерку»
реклама
Коментарі
От тепер і розумій, що до всього, що описане тобою, ти саме маєш пряме, а не опосередковане відношення.
Стрічка RSS коментарів цього запису