Всякі урочистості мене втомлюють. І свята втомлюють. Не люблю ні свят, ні урочистостей. Люблю тишу і спокій. Буденність – найкращий для мене лікар, що зцілює душевну почовганість.
Дні минають, я стаю старшим… і навіть старішим. Все менше тягне у місто, все більше – під ковдру. Сьогодні в планах – денний сон, щоб прокинутися очманілим і сп’янілим від часової дезорієнтованості. Походити годинку квартирою у пошуках часу, віднайти його, сісти на диван, склавши руки, посидіти, гіпнотично зосередивши погляд на якомусь побутовому предметі, встати, знову походити, ліниво розгорнути книжку, несміливо глянути на гантелі.
В цей день мене ніколи не тягнуло на урочистості. Завжди здавалися зайвими. Надто гучно в цей день, надто гамірно і людно. Пафосно, розмальовано і розхристано. Загалом хочеться мовчати, а в цей день – прям оніміти.
Востаннє коли я був у місті на День Незалежності, наші кордони були прорвані російськими військами. Ми про це не знали. Дивилися парад і раділи перемогам в зоні АТО. Це був 2014 рік. Я теж радів. І парад дивився, обіймаючись зі знайомими на Хрещатику. Ми тоді з сім’єю дивилися. І раділи. Андрій був маленький і неслухняний. Я був юний, і мене з’їдало відчуття провини, що я не в АТО (як же я боявся вступити у невідому мені воду). А на параді було радісно. І не так страшно.
Ми тоді рахували гумконвої, а найбільш броньовані з нас вірили у фейки і складали несмішні анекдоти про сепаратистів.
Тепер ми мало у що віримо. Нас мало що дивує. Страх перетворився у щось неструктуроване і розмите, як розлите на землі молоко. Все несеться зі швидкістю болю. Ми продовжуємо відзначити цей день як день нашої незламності. Росія і далі намагається стерти цю дату з нашого календаря. Я ж мрію проводити цей день, як шість років поспіль до вторгнення – в лісі на Чернігівщині, збираючи гриби.
Хочеться бути інфантильним і молодим. Радіти дрібницям і плакати від книжок. А поки боротьба. Наша велика боротьба, щоб свято знову стало святом. Урочистим, гучним, гамірним і людним. Як і має бути там, де подолано зло.
Подолано, покарано і обісцяно.
Артем Чех, український письменник родом із Черкас, захисник України
*Допис у фейсбуці
реклама
Коментарі
Ах, еті ляді, вони такіє затєйніци!
Стрічка RSS коментарів цього запису