Я точно не політикиня і не маю експертності в оцінюванні політичних перемовин.
Але я маю чимало експертності в царині психології. І коли бачу спроби булінгу, віктім-блеймінгу та газлайтингу, то добре їх розпізнаю. І скажу таке: в ситуації, коли подібними методами тиснуть, щоб ти перестав називати речі своїми іменами і визнавати реальність, позиція потурання робить тільки гірше. То ж єдине, що можна зробити - продовжувати говорити про ту реальність, в якій ми живемо (власне, що і відбулось).
Звісно, можна сказати, що коли менше пручаєшся, то тебе хоч не вбʼють. Головне пережити зґвалтування. Та справа в тому, що в нашому випадку, відмова від реальності і погоджувальна позиція з проросійськими наративами і так смертельна.
Та і називаючи речі своїми іменами, швидше розумієш, хто насправді тебе чує і підтримує, а хто ні. Бо ж не лишається місця для недомовок і вологих фантазій про краще майбутнє, яке і так було неможливим. І в стратегічній перспективі це економить величезну кількість ресурсів.
І так в будь-яких стосунках.
* Анна Харченко
психологиня, гештальт-терапевтка, сексологиня
допис з ФБ
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису