Вбиті діти зі зв’язаними скотчем руками, зґвалтовані до смерті малолітні дівчатка та жінки. Катовані та розстріляні мирні люди у власних дворах і будинках, на дорогах рідних міст. Сотні людей!
Як?! Якими нелюдами можна бути, щоб таке робити!
Хочеться кричати від злості та болі.
Взяти й розстріляти всіх цих полонених «освободителей» та їхніх мовчазних диванних прихильників.
Вони знали, що роблять! Вони, виблядки, знали, куди їдуть! Це вони вбивали, гвалтували, знущалися, крали. Вони, кожен із них. І не можна списувати все це на зомбованість чи політику. Це ГЕНОЦИД! Геноцид руками цих вояк та найманців рАссєї!
Бомбардування з 24 лютого міст і сіл України, зруйнована інфраструктура та сотні будинків. Мародерство, дешеві крадіжки блендів та трусів із українських домівок. Це все було дивно, дико, неосяжно.
Але кадри людських жертв із Бучі - то прірва. Прірва між нами назавжди! То вирок їм! Вони - нелюди! Чорти! Які й зараз, після цих страшних вбивств із Бучі, говорять про мирну операцію, про «мы вне политики».
Тетяна Савченко, колишня журналістка з Черкас
*допис у "ФейсбуцІ"
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису