Рівень державного управління в Україні в останні роки, на жаль, погіршується. Я вважаю, що нині дуже бракує кадрів, які професійно відповідали б за ту чи іншу ділянку роботи. Раніше управлінців «вели» роками. Вони набували досвіду на різних посадах – від найнижчих до найвищих. Таким чином управлінці, ухвалюючи рішення, розуміли, хто і як це рішення виконуватиме, які при цьому можуть виникати труднощі, що виконати можна швидко, що важче, а що – взагалі неможливо. Сьогодні ж на посади призначають людей за ознакою не фаховості, а партійності, незалежно від досвіду. Результат ми всі бачимо.
Крім браку досвіду, сучасні кадри мають і другу негативну якість – корумпованість. Корупційна складова анулює все позитивне, що нині робить влада. І як наслідок – недовіра людей до влади.
А ще гірше те, що середній клас – основа стабільного розвитку – в нашій країні, по суті, ліквідований. Це відкриває доступ у владу різним популістам, від приходу яких якість адміністративних кадрів, ясна річ, не виграє. У цій ситуації я особисто зробив ставку на Аграрну партію. Передусім тому, що Аграрна партія не є популістською і спирається саме на середній клас.
Наші партійні структури добре себе проявили на виборах до об’єднаних територіальних громад у грудні. Переконаний, що на парламентських виборах восени 2019 року Аграрна партія має всі шанси набрати більше п’яти відсотків, що дасть можливість провести у Верховну Раду щонайменше 22 депутати. Я сподіваюся, що українці підтримають нашу політичну силу не лише голосуючи за партійні списки, а й у мажоритарних округах. Мажоритарка ще збільшить представництво партії в парламенті. На Черкащині ми плануємо виставити своїх представників в усіх територіальних виборчих округах.
Що б там хто не говорив, у парламенті мусить бути аграрне лобі. Треба, щоб у Верховній Раді було кому захистити селян. Сьогодні розповідають, що на розвиток тваринництва Уряд виділяє по кілька мільярдів гривень. Але ні для кого не секрет, що більшість аграріїв не мають доступу до цих коштів. Бо кошти розподіляються за непрозорими схемами – замість того, щоб виділяти певну суму, приміром, на одну корову.
У рослинництві держава взагалі повинна бути не пасивним спостерігачем, а основним гравцем. Сьогодні сільськогосподарський виробник перебуває в полоні невизначеності. Наприклад, цьогоріч виростили кукурудзу, а ціна на неї різко впала. Ділки скупили її практично даром, а продали за кордон утричі дорожче.
Натомість, має бути по-іншому. Держава має виділити кошти і здійснювати закупівлі вирощеної продукції залежно від внутрішньої потреби в ній. А решту нехай би скуповували трейдери і продавали за кордон.
Ще перспективніше було б організовувати кооперативи сільгоспвиробників для того, щоб спільно торгувати виробленою продукцією на міжнародних ринках. Ми вже маємо позитивні приклади створення таких кооперативів, зокрема, в Умані. В кооператив об’єдналося 75 аграрних підприємців із різних областей України, які обробляють загалом 200 тисяч гектарів землі.
Є позитивні приклади й у історії. Колись на Черкащині діяла обласна Ресурсна компанія, яка закупляла міндобрива, засоби захисту рослин, пальне, які розподіляла між сільгосппідприємствами під майбутній урожай. На жаль, через різні причини роботу компанії було згорнуто. А сьогодні господарства і фермери залишені один на один з ринком, при цьому кредити їм ніхто не виділяє.
Ми з головою обласної організації Аграрної партії Віктором Полозовим зараз працюємо над тим, щоб одноосібників, фермерів Черкащини знову об’єднати, забезпечити їх мінеральними добривами, засобами захисту, пальним, а потім централізовано реалізовувати вироблену ними продукцію.
Аграрна партія не раз порушувала проблему можливого запровадження ринку земель сільгосппризначення. На нинішньому етапі запроваджувати цей ринок не можна, бо українські землі відразу скуплять через підставних осіб іноземці. Цей процес відбувається вже зараз, але поки що йдеться про «оренду на 49 років». Адже не секрет, що окремі іноземні підприємства, величезні фінансові корпорації й навіть потужні держави зацікавлені в придбанні українських земель як засобу виробництва. Я вважаю, що спершу потрібно завершити процес створення об’єднаних територіальних громад. Потім дозволити продавати землю, але тільки державі, за кадастровою оцінкою. Скуплені землі держава має передати в розпорядження ОТГ, а ті – здавати землі в оренду підприємцям. Це дозволить поповнити бюджети ОТГ й налагодити співпрацю між ними і підприємцями в інтересах громадян.
Повірте, на отримання права оренди на такі землі стоятиме черга! Між іншим, міжнародний досвід підтверджує це. Вибір простий: або Україна стає світовим сировинним придатком, або відроджує статус світової житниці. Від того, на який бік схиляться шальки терезів, залежить наше майбутнє. Й це ще один аргумент щодо того, що у Верховній Раді обов’язково має бути створене аграрне лобі.
Василь Корнієнко, заступник голови обласної організації Аграрної партії України
*Коментар «Прочерку».
реклама
