Перший раз щастя прийшло в провулок Партизанський на початку 80-х. Ще хлопчам пузатим бігав сюди в гості до бабусі з нашої 5-ти поверхової хрущоби. Провулок нагадував джунглі: фруктові дерева, височенні бур’яни, після дощу – величезні калюжі й грязюка.
У 80-х провулок заасфальтували. Умовно, геть по-радянськи, але доісторичний період для тутешніх партизанів завершився…
…Побачивши наприкінці 2021 року, що ми потрапили в перелік на асфальтування на 2022-й, радів, що той хлопчисько в 80-тих. Сорок років для радянської асфальтованої дороги - то боляче.
Проте через всім відомого утирка плани на 2022-й накрилися мідним цебром…
Приємне звалилася на голову зненацька. На минулому тижні техніка почала зрізати старий асфальт провулку.
Хіба це на часі зараз? Дорога ще простоїть у цьому кострубатому варіанті ще 40 років. Кожну колдобину настільки запам’ятав, що омину із зав’язаними очима в глупу ніч. А ці б гроші – на фронт…
Проте мій осудливий голос звучав непереконливо якось. Новенька дорога. Хіба ми всі тут не заслужили її?
Проте з’ясувалося, що не все так просто. Провулок Партизанський поділений навпіл вулицею Гвардійською. Свіжий асфальт укладатимуть на «моїй» половині. Іншу чомусь вирішили не чіпати.
У результаті провулок стихійно поділився на партизанів блатних та партизанів, що через несправедливість ладні були піти на бунт.
«Бунтівники» перестріли мене вечері на шляху до магазину.
-Бачите, що вони роблять? – кричать. – Ваш половину асфальтують. Гвардійську – асфальтують. А нам що – плавати?
Річ у тім, що з давніх-давен під час сильних дощів між двома половинами провулка утворюється величезна калюжа. На 95 % вона розливається на «бунтівну» половину партизанів.
Прямо з місця телефоную Сергію Отрешку, директорові Департаменту дорожньо-транспортної інфраструктури. Він зрозумів все за півхвилини.
- Розумієш, - каже він. – Під час війни маємо право ремонтувати об’єкти лише на 40 %. Давай так: дам команду підряднику – нехай заасфальтує 30-40 метрів на другій половині. Щоб людей заспокоїти…
Ніби домовилися…
У п’ятницю-суботу –неділю за вікнами торохкотіла техніка. Щось знімали. Десь досипали, накатували.
І увечері в неділю почали укладати свіжий шар асфальту. Переважну частину закатали вночі. Прямо як у «Джентельменах удачі»: «В нас єдина умова – працювати будемо, як стемніє…»
Зранку сьогодні вийшов на вулицю. Краса. Дорога рівна-рівнесенька. Пахне асфальтом щойно укладеним. Сонечко. Пташки. Жодної ями…
Щоправда не без бунту. Цього разу - з боку «блатних».
- Подивися, - каже мені сусід. – Ти бачиш тут товщину шару в 5 сантиметрів? Робітники нам самі казали – має бути 5 сантиметрів.
Починаємо кататися по землі та рулеткою міряти товщину шару. Біля своїх будинків. Ну, один сантиметр. Або десь – півтора.
- Може, - кажу, - то в нас з тобою так. Піду далі подивитися…
Пішов. Так само в сусідів…
Тут на наших очах з яблуні, що поруч з дорогою, на асфальт падає яблуко. І на дорозі зі свіжим асфальтом - вирва об’ємом у три умовних яблука. От, думаю, їхав би нашим гарним та рівним провулком мер Бондаренко на велосипеді. І, як в нього буває, - впав з велосипеду. Після цього слід було б новий ремонт робити…
Надсилаю фото з нашого провулку знайомому дорожнику. Що можеш сказати?
- Навіть не знаю, що тут писати, - відповідає він. - Очевидна халтура. В ідеалі треба дивитися проект, кошторис, і через 28 днів після укладання брати керни. Але то в ідеалі.
По товщині – порушені державні будівельні норми по спорудам та транспортним шляхам. У ДБН вказано, що мінімально можлива товщина має бути не менше, ніж 5 сантиметрів.
Крім того, дорожній одяг геометрично повинен бути влаштований таким чином , щоб результаті експлуатації було здійснено водовідведення дощових і талих вод. На фото чітко видно, що проїзна частина завищена над узбіччям. У результаті водовідведення здійснюватиметься на пішохідну частину, а також, можливо, на приватні домогосподарства».
Отже, під час дії воєнного стан в Черкасах асфальтують провулки. Турбота про людей? Ще б пак!
Але гроші з бюджет підрядник забирає за укладання 5 сантиметрів. По факту ж укладає 1 см. Чотири сантиметри - добрим людям? Хто там у нас в Сокирне ніяк турбазу не добудує?
Отже замість віддати гроші на фронт, міська влада в Черкасах знаходить підрядника («Євродороги», якщо комусь то цікаво; і назву яку ж обрали для себе, га?), який фактично викидає гроші просто неба. Бо життя асфальту на Партизанському триватиме рік-два.
Розмір «лівака» оборудки, впевнений, можна легко обрахувати. Правоохоронним органам.
До речі, відсьогодні «Євродороги» ніби мають почати «євроасфальтування» в сусідньому провулку Гвардійському. Євроасфальтом в один сантиметр. Євроасфальтом, який розсипається на друзки після падіння нестандартного українського яблука.
Асфальт «Apрle», асфальтуємо по-черкаськи!
Десь там війна? Яка війна?
Віктор Борисов, журналіст
*Допис із фейсбуку
реклама
Коментарі
З якого це дива я повинен тобі, нащадку тих кого звозили на нашу землю в вагонах для худоби, щось розповідати про себе? Судячи по ніку, який ти для себе вибрав,у тебе ж не всі дома.
А ти, тролляко, значить тут самий розумний. Чи теж ку-ку? Ану ж бо, розкажи людям, що ти за фрукт!
Стосовно "пам"яті наріду". "Ватна" нечисть з ніком "антифа" навряд чи є украінцем.В кращому випадку це нащадок тих кацапів, яких привезли сюди після війни в вагонах для скотини на відбудову знищених німцями "абьектов народнава хазяйства".Йому марно щось пояснювати про Народний Рух.Він даун.
Коротка у наріду пам'ять. Народний рух України лише всіляко сприяв здобуттю Незалежності, однак владу в країни ніколи не очолював. Перші років з двадцять країною керували "червоні директори", комуністи і різні пройдисвіти, з 2014 року, люди, які називали себе технократами ну і звісно пройдисвіти. Ні патріотів, ні навіть українців за походженням там майже не було.
Стрічка RSS коментарів цього запису