Стокоз: Як у Черкасах в 1991-му Соборність святкували

22 січня 1991 року мало не увесь Південно-Західний район Черкас спостерігав за незвичним на ті часи явищем: на трубі котельні заводу телеграфної апаратури майорів синьо-жовтим прапор. І поки люди дивувались – одні раділи, інші обурювались – на заводі вчинився справжній переполох.

Ось як цю подію через тиждень було описано у заводській багатотиражці «Сигнал»:

«У ніч на 22 січня на трубі новозбудованої котельні було закріплено синьо-жовтий прапор. Вранці електрик Василь Шпанюк видерся на відмітку 90 метрів і жахнувся: підозрілий на вибухівку пакет з підведеним дротиком. Швиденько вниз.

Наступного дня на прохання адміністрації прибули сапери, представники райвідділу внутрішніх справ. Підполковник В.О.Шилов та майор Б.Ф.Грабовський у саперній екіпіровці долають щабель за щаблем. Ось довго спеціалісти чаклують біля тієї загадкової коробочки.

– Невже і справді підкладено вибухівку? – тривожаться люди внизу, у заводських цехах.

Всі застережні засоби позаду, і згорток падає на землю. Щоб пересвідчитись у його вмісті – натренована рука натискає на гачок пістолета – ляскає постріл, за ним – другий. «Коробочка» не відлунює вибухом. Це – звичайнісінький шматок дошки, замаскований під пекельну машинку.

Кому, якому «патріоту» бажано лякати людей можливістю вибуху? Пожартували? Жорстоко!»

І більше ніде ніякої інформації про цю подію я дуже довго не зустрічала. Хто це зробив? Чи його знайшли? Чи якось покарали?

Аж ось, як завжди, абсолютно випадково, завдяки Василеві Чорноволу, дізналась імена безпосередніх учасників тієї акції та отримала можливість з ними поспілкуватися.

Отже. Організували все це діло члени обласної організації нещодавно створеної опозиційної до КПРС Української республіканської партії. Мета – відзначення в Черкасах Дня Соборності.

Напередодні лише троє людей знали про підготовку до підняття прапора: тодішній голова обласної організації Михайло Ґедзь, Анатолій Моргун і Володимир Зеленько. Двоє останніх і реалізували задум у ніч проти 22 січня.

Чому обрали саме котельню ЗТА, хоча ніхто із учасників тих подій на заводі на той момент не працював? По-перше, висока труба – буде далеко видно, по-друге, її тільки закінчували будувати, ще не запустили, отже вона чиста – не будеш же вішати прапор на трубу, з якої валить дим…

Готувалися вдома у Анатолія Моргуна. Володимир Зеленько на допомогу привів ще й свого сина Сергія. Прапор зшили вручну із чотирьох шматків тканини. Для того, щоб провисів довше, вирішили прикріпити до нього муляж бомби: Моргун відпиляв шматок дошки, поклав його в коробку з-під взуття і обмотав зверху тонесеньким дротом (дружина працювала на ЗТА і принесла бракований плутаний дріт) – для психологічного тиску, щоб одразу навело на думки про вибухівку.

Ще напередодні роздивились, що котельню охороняє сторож, тож, ідучи на справу, прихопили для нього пляшку горілки та шмат сала. Але коли прийшли, сторожа чи десь не було, чи він спав, тож на територію зайшли без перешкод, ще й пляшка залишилась.

Вирішили, що нагору полізе Анатолій Моргун. Він гірськолижник, парашутист – висоти не боїться. Прив’язав прапор до себе і поліз. Страшно було лише перші 20 метрів – раптом побачать, ще й древко стукає по трубі. Доліз до першого майданчика, того, де вогні горять, і зупинився… полюбуватися краєвидами. Він же завжди літав вдень, а тут ніч і такий вид навколо – вогні нічних Черкас, вдалині видно Смілу і Золотоношу. А внизу вже починають нервувати і навіть постукувати по драбині: чого так довго? Зеленьку потрібно було ще сина проводжати, що він і зробив, а потім повернувся вже сам. Довелося припинити насолоджуватись довколишньою красою і продовжити шлях нагору, до того ж із труби сусіднього «Фотоприладу» повалив дим – страшно було вчадіти.

Анатолій мав із собою монтажний пояс електрика, обмотався ним і поліз на самий вершечок труби. Прапор на рівні витягнутих рук прикрутив дротом до одного із чотирьох штирів громовідводу. Муляж бомби прикріпив до древка прапора, дріт від нього протягнув аж до драбини і там примотав.

Нагорі труби було вороняче гніздо, Анатолій взяв із нього на пам'ять кілька паличок. Зберігає їх і досі.

Вже внизу отримав від Володимира Зеленька прочуханку: «Чому так довго?» На що відповів: «Ти б бачив, який там краєвид!» Але друзі сварились не довго: пішли до залізниці у посадку «обмивати» вдало проведену операцію: випили зекономлену горілку, закусили зекономленим салом.

На той момент Анатолій Моргун працював на «Фотоприладі», був досить знаною на заводі людиною, оскільки очолював заводську організацію УРП та Руху. Коли зранку 22 січня прийшов на роботу, одна охоронниця на прохідній зустріла його словами: «Моргун! Ти бачив, на ЗТА прапор висить? Чого в нас нема?» Щоправда, старший з охорони її не підтримав: «Нам не хватало! Тепер начальству із ЗТА даватимуть чортів!»

І таки давали.

За словами Анатолія Моргуна, на самому заводі спочатку викликали трьох електриків, щоб ті вибрали поміж себе (кидали монетку чи як там було?) одного, хто полізе знімати прапор. Тому, хто полізе, пообіцяли 200 карбованців, тим хто залишиться – по 100. Але той, хто поліз, побачивши «бомбу», дуже швидко повернувся. Коли колеги запитали: «Чому ж ти не зняв прапор? Нам тепер грошей не дадуть!», відповів: «Лізьте самі, побачите!»

Пішли до директора. Той наказав проміряти напругу до металу, здійснити ще якісь заміри. Але ж всі ці події відбувались взимку, вже почало темніти. Тож доповіли по всіх необхідних інстанціях і вирішили, що щось робити будуть вже завтра.

А на наступний день, як ви вже знаєте, приїхали сапери, представники райвідділу внутрішніх справ. «Бомбу» «знешкодили» і ще поморочились, поки зняли той прапор: вилазити на самий вершечок труби побоялись, тому взяли ножівку, прив’язали її до ломаки і спилювали прапор, стоячи знизу. Єдине, про що шкодує Анатолій Моргун, це те, що прикріпив прапор до дерев’яного древка, а не взяв алюмінієвого – того, з яким ходив на мітинги. Довго б вони такий прапор «пиляли».

А ще хвилює питання: чи заплатили електрикам?

Куди подівся знятий прапор, історія поки мовчить. Напевно, знищили.

Ольга Стокоз, краєзнавець, працівниця Черкаської обласної бібліотеки для юнацтва ім. В. Симоненка

* Допис для «Прочерку»