10 липня 2011, 11:08
Короткий план запису:
1) День народження — дурня́.
2) Я нічого не досягнув.
3) Я не люблю Черкаси.
4) Чому я не люблю Черкаси.
5) День народження — дурня́.
Завтра мені виконається 21 рік.
Для багатьох людей дні народження — це свята, одні з найвизначніших. Я добре пам’ятаю, як до повноліття рахував місяці, тижні, дні, години до чергового свого свята. Але після вісімнадцятиріччя це зникло — не відчуваю захопливих миттєвостей очікування.
Натомість дедалі частіше мене непокоять думки про старість. Здавалося б, навіщо хлопцю, життя якого лише нещодавно перестрибнуло в третє десятиріччя, думати про настільки віддалені речі.
Проблема в тому, що на поточний момент я нічого не досягнув.
Так, у мене далеко не найгірший в країні інтелект.
Так, я закінчив 5 курс найкращого ВУЗу країни. Маю стипендію.
Проте.
Через півроку закінчується навчання в університеті. До того часу я залізобетонно маю знайти собі роботу. Інакше армія, а далі (що ще гірше), доведеться повертатись в ненависне мені місто Черкаси. Кілька днів тому виключно для цікавості пошукав в Ґуґлі вакансії програмістів в цьому жахливому місті. І порожньо! Ніяких тобі C++ та Java.
Одне суцільне 1С, на 20-25% розбавлене вакансіями PHP. Хоча 1-2 роки тому зустрічав потрібне. Робота програмістом на Java, з досвідом роботи 2 роки. Ніяких вакансій для початківців. І, що найсмішніше, - зарплата, яка складає 2 500 грн/місяць.
Дві з половиною! З 2-річним досвідом! Якби в Києві хтось розмістив таке оголошення, на нього б подивились, як на ідіота.
Я абсолютно не бачу себе в цьому місті. Воно для мене стало майже повністю чужим. Я почав забувати взаємне розташування вулиць, назви парків, тощо. Черкаси вимирають. Населення проходить такий життєвий цикл:
ті, хто щось собою представляють, в більшості своїй після закінчення шкіл/ліцеїв/гімназій їдуть в Київ (Харків, Москву, Одесу тощо);
інші вчаться в одному з ВУЗів типу ЧДТУ або ЧНУ (в особливо запущених випадках — пожежне училище або новоявлені східноєвропейські університети). Після закінчення в більшості випадків працюють не за спеціальністю, а де прийдеться (куди влаштують).
Контингент ВУЗів зрозумілий — половина черкащан, половина приїжджих, переважно з області.
Особливо вдачливі з приїжджих умудряються після закінчення залишитись в Черкасах (особливо дівчата, які залітають і відповідним чином виходять заміж), що є значним приводом для великої гордості.
А потім цикл повторюється.
Пригадую, класі в 2-3 мене дивувало, коли вчителька, звертаючись до класу, казала “ось, як будете на вихідних в селі у дідуся й бабусі...”. У мене ж сільських родичів ніколи не було.
Втім, я відступив від теми.
Поки маю трохи менше двох місяців, щоб розібратись в силі-силенній тем з Java та C++.
На жаль, я так і не зумів зрозуміло пояснити мамі, чому я не хочу ніякого свята. І напевно вважає, що якщо я вранці побачу спортивний костюм (або кросівки, або майку/гольф, або ще якийсь одяг), а також якісь дрібниці від братів, 2-5 SMS, 7-10 написів на стінці ў кантакце (останнє в тому числі від людей, які не знали, не знають і не знатимуть, та й їм, за великим рахунком, начхати, коли настає дата, яка збігається з моєю паспортною), то буду цілком і повністю щасливий.
Крім того, я сьогодні образив одну людину і ще з однією посварився.
Що ж.... Через пару годин відключу телефон і витягну кабель з ноута.
Не хочу з вдаваною посмішкою відповідати на весь цей потік.
На все це відповім вже 11-го. А завтра хочу уникнути такого безглуздя.
Для багатьох людей дні народження — це свята, одні з найвизначніших. Я добре пам’ятаю, як до повноліття рахував місяці, тижні, дні, години до чергового свого свята. Але після вісімнадцятиріччя це зникло — не відчуваю захопливих миттєвостей очікування.
Натомість дедалі частіше мене непокоять думки про старість. Здавалося б, навіщо хлопцю, життя якого лише нещодавно перестрибнуло в третє десятиріччя, думати про настільки віддалені речі.
Проблема в тому, що на поточний момент я нічого не досягнув.
Так, у мене далеко не найгірший в країні інтелект.
Так, я закінчив 5 курс найкращого ВУЗу країни. Маю стипендію.
Проте.
Через півроку закінчується навчання в університеті. До того часу я залізобетонно маю знайти собі роботу. Інакше армія, а далі (що ще гірше), доведеться повертатись в ненависне мені місто Черкаси. Кілька днів тому виключно для цікавості пошукав в Ґуґлі вакансії програмістів в цьому жахливому місті. І порожньо! Ніяких тобі C++ та Java.
Одне суцільне 1С, на 20-25% розбавлене вакансіями PHP. Хоча 1-2 роки тому зустрічав потрібне. Робота програмістом на Java, з досвідом роботи 2 роки. Ніяких вакансій для початківців. І, що найсмішніше, - зарплата, яка складає 2 500 грн/місяць.
Дві з половиною! З 2-річним досвідом! Якби в Києві хтось розмістив таке оголошення, на нього б подивились, як на ідіота.
Я абсолютно не бачу себе в цьому місті. Воно для мене стало майже повністю чужим. Я почав забувати взаємне розташування вулиць, назви парків, тощо. Черкаси вимирають. Населення проходить такий життєвий цикл:
ті, хто щось собою представляють, в більшості своїй після закінчення шкіл/ліцеїв/гімназій їдуть в Київ (Харків, Москву, Одесу тощо);
інші вчаться в одному з ВУЗів типу ЧДТУ або ЧНУ (в особливо запущених випадках — пожежне училище або новоявлені східноєвропейські університети). Після закінчення в більшості випадків працюють не за спеціальністю, а де прийдеться (куди влаштують).
Контингент ВУЗів зрозумілий — половина черкащан, половина приїжджих, переважно з області.
Особливо вдачливі з приїжджих умудряються після закінчення залишитись в Черкасах (особливо дівчата, які залітають і відповідним чином виходять заміж), що є значним приводом для великої гордості.
А потім цикл повторюється.
Пригадую, класі в 2-3 мене дивувало, коли вчителька, звертаючись до класу, казала “ось, як будете на вихідних в селі у дідуся й бабусі...”. У мене ж сільських родичів ніколи не було.
Втім, я відступив від теми.
Поки маю трохи менше двох місяців, щоб розібратись в силі-силенній тем з Java та C++.
На жаль, я так і не зумів зрозуміло пояснити мамі, чому я не хочу ніякого свята. І напевно вважає, що якщо я вранці побачу спортивний костюм (або кросівки, або майку/гольф, або ще якийсь одяг), а також якісь дрібниці від братів, 2-5 SMS, 7-10 написів на стінці ў кантакце (останнє в тому числі від людей, які не знали, не знають і не знатимуть, та й їм, за великим рахунком, начхати, коли настає дата, яка збігається з моєю паспортною), то буду цілком і повністю щасливий.
Крім того, я сьогодні образив одну людину і ще з однією посварився.
Що ж.... Через пару годин відключу телефон і витягну кабель з ноута.
Не хочу з вдаваною посмішкою відповідати на весь цей потік.
На все це відповім вже 11-го. А завтра хочу уникнути такого безглуздя.
Віктор (green_ermine), випускник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" (НТУУ "КПІ")
* пост на персональному блозі «Біг по колу і не тільки»
реклама
Коментарі
Цікавий рейтинг Ви знайшли! Києво-Могилянка у ньому на 20 місці, хоча насправді вона іде у рейтигах, как правило, другою, одразу після Київського національного університету. Хоча і цей рейтинг дивіться уважніше серед НАЦІОНАЛЬНИХ класичних ЧНУ навіть тут пасе задніх!
Аркадій, чи дійсно, на Богдані так гарно? Я з рік тому чув,що праця важка, а заробітки маленькі. Навіть на конвейєрі меньше 2000 грн?
Впевнений, серед тих, кому підвищили пенсійних вік небагато програмістів.
Керк Дуглас
Хоча й у нас знайдеться тобі товариш, тут недавно один також плакав, що його красівого, розумного і молодого ніхто не бере на роботу....... так можливо то не дзеркало криве, а пика, яка в нього заглядає?
Забув місто - нехрен уподоблювати хохлятську звичку ганити своє і вихваляти чуже.
Стрічка RSS коментарів цього запису