Оце трохи посидів вдома, різна штука зі мною відбувалася. То "в'єтнамські" флешбеки , то ненависть до не розуміння нас молодим поколінням що не служило, то втрата концентрації здавалося б при простій роботі, то знову нервові зриви які треба лікувати. То ПТСР з відчуттям справедливості. Про спину і ноги я мовчу. Але пишу не для жалості.
Зараз чомусь подумав про нашу старість після Перемоги. Про старість тих хто служили і зараз служать. Вона буде не у всіх солодкою і безхмарною з купою внуків. В багатьох розвинеться дименція, болітимуть старі травми і рани, хтось піде раніше від невчасно пролікованих інсультів та інфарктів. Комусь пощастить поїхати за кордон до дітей. А хтось буде самотнім і все життя боротиметься зі своїми демонами. А хтось випускатиме їх на волю малюючи нас в очах більшості "ненормальними". Війна це не тільки бойові дії, це і довгі рани на тілі суспільства.
P.S. Не дай Бог зараз хтось напише "тримайся" або почне гамноумнічать. Краще кожен для себе подумайте як вирішувати цю проблему, бо вона вже проявляється.
Григорій Чуб, черкаський історик, спортсмен, захисник України.
Допис у фейсбуці.
реклама
