Чуб: Чому військовим не хочуть здавати квартири?

Я зовсім не експерт в питаннях нерухомості. Хоч і мав маленький досвід ріелтора на другому курсі університету, та закинув цю роботу бо не хотів закидати навчання. Насправді проблема з квартирами для військовослужбовців постала ще весною цього року.

Влітку шукав квартиру, і якось раптово завязалося спілкування з одним з ріелторів з яким колись трохи працювали на будівництві, пртім лежали в лікарні. Але якось спілкування перервалося, наче ми один для одного були стерті з часу.

Умовно назву його Петя (ім'я несправжнє). Петя був дитиною заможної сім'ї але лікувався від алкоголізму, потім вдарився в релігію і став відвідувати церкву.

Петя довго перебирав варіанти з нерухомістю. Іноді були робочі зустрічі з приводу замовлення, але розмови часто переростали в якийсь психологічний гайд, при чому хлопець починав розповідати про свої проблеми сам. Я ж був в ролі слухача і ставав його "рятувальником...". Іноді "Петя" писав мені у Вотсап і питав яку краще літературу почитати по психології. Дивно але інший клієнт вже давно відшив би такого надавача послуг...

Ми зустрілися з ним в четвертий раз і в останній. Але цей раз мене дуже тригернув.

Петя сам почав розмову про військовослужбовців. Хоча я йому не розповідав що мав відношення до армії. І соцмереж своїх йому не давав.

- Слухай всі на воєнних жалуються. Мало хто хоче квартири здавать?

Кажу:

- Хто це всі і чого жалуються?

- Ну, буває забухують не убирають за собою. В квартирах, що посуточно, то ваще жопа. Запах після них треба вимивать. Деякі чудять що треба робити косметичний ремонт, а після деяких мебель робити.

- А ти розумієш, що вони там проходять? Що вони на собі виносять? Знаєш люди купаються в калюжах? Їдять їжу, в яку миші сруть. П'ють воду дощову. Під вухами свистять кулі і ти не знатимеш чи сьогодні доживеш. В когось кишки товариша намотує на шию. Їх запах і бруд це всього лише відбиток до якого вони звикли , призвичаїлись і не помічають.

- Ти так кажеш, наче ти воював?

Я промовчав, а він знову перепитав здивовано.

- Що воював?! Братан я ж незнав.

Я встав за столу, дав йому грошей, що майже місяць протягався з моїм проханням. І мовчки пішов. Більш ми з ним не бачились.

А тепер у мене питання до суспільства і до всіх ріелторських фірм та орендодавців. Невже ви не розумієте, що шрами людей будуть завжди вилазити на поверхню? Ви заховалися за їх спинами, і подовжуєте жити своїм життям, заробляти гроші підіймаючи ціни на житло до небес.

Я розумію, що не приємно коли ви в щось вкладаєтесь і не маєте за це відшкодування.

І я розумію, що якщо ці випадки дійсно є вони відлякують. І всі дорослі люди мають відповідати за свої вчинки.

Але ж війна не закінчилася. Радійте що ми не ходимо під триколором, і не йдемо зараз завойовувати Європу.

Ви всі можете розробити систему договору про відшкодування в прийнятних для вас цінах якщо трапляються такі випадки, а не падати на мороз. Це називається робоча дисципліна. А її відсутність говорить про те що суспільство не хоче рости над собою.

Григорій Чуб, черкаський військовий

*Допис на власній сторінці у Facebook