Допомагаю нашим швейникам, роблю що можу. Фурнітура, тканини, поради. Цілими днями у своєму магазині «Фурнітура» розподіляю між волонтерами, що шиють бронежилети, розгрузки та інше, стратегічні супердефіцитні липучку і стропу.
Та Боженька бачить все!
Принесли добрі люди мені вчора старий парашут. Витягнули з мішка на прилавок ту велику купу. Стою я і думаю, як ту стропу з нього відокремить, і куди вона може згодитися.
Людей повний магазин.
– О! Парашут! Де ви взяли?
– Завалила вчора диверсанта і відібрала.
Сміялись усі.
Прийшла додому, почитала фейсбук – сум, страх, сльози, горе.
І для розрядки і підняття настрою та бойового духу, запиляла пост, який став у Черкасах доволі популярним:
«Вчора дивлюсь у вікно, а на мій город на копану грядку так плавненько опускається парашут з полудохлим диверсантом. Ах ти ж сука! Хватаю лопату і за ним. Трохи в’*бала по голові, викликала відповідні органи. Приїхали, тіло витрусили з парашуту і десь повезли, хотіли забрати і парашут. Ага, щас, – там стропи на 20 розгрузок. Трофей мій!»
Кому там стропи не вистачило? Завітайте, забирайте!
Ну шо, повеселились!? Нє, парашут справді реальний, ви не подумайте чогось.
Людмила Копійка, черкаська волонтерка
* Допис для «Прочерку».
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису