Ввечері сиділи за столом з батьками, лущили арахіс, вирощений на городі у їхніх друзів, і вели довгу, неспішну бесіду у цій темряві.
Говорили про те, скільки разів українське село вже рятувало Україну. І скільки разів ще врятує.
1. Село зберегло мову, коли міста були майже повністю русифіковані. І потім сільська молодь їхала в місто і, так русифікувалась, але й так, привозила мову в школи, училища і ВУЗи.
Мій клас був першим україномовним класом в нашій школі. Нам інколи доводилося захищати свою українськість. Тиснути на вчителів, які не хотіли викладати українською. Разом обирати спеціалізацію після 9го класу, щоб зберегти українську мову викладання. Так я став економістом.) Бо хотів розмовляти українською.
Якось були на стадіоні усім класом. Серед інших шкіл. Розвертається до нас якийсь тіп і такий:
- Ви што сєлюкі?
- Мгм, дабля. Якісь проблєми?
Ми були не просто селюками, а селюками з Хімпаса. І у нього не було ніяких проблєм.
На літо майже усі роз'їжджались по селах. І я прям співчував тим одиницям, яким не було до кого їхати.
2. А в 90х село рятувало нас від крайньої скрути. Ми засаджували городи картоплею і іншою городиною. Не тільки свої, усім родичам. Вигодовували свиней, курей, кролів. Завжди мали молоко і молокопродукти. Помагали фермерувати першим фермерам зі своїх, мали паї і мали борошно та олію. Звикали і вміли калпашити.
Тепер я бачу: велика і дружна сільська родина — це унікальний подарунок долі, який мені дістався.
І це не була виключно історія моєї сім'ї. Містяни, які мали доступ до землі, садили і підгодовувались звідти. Пам'ятаєте три сотки за аеропортом і на інших околицях? Це були тимчасові елементи села, які допомагали вижити в місті.
3. А коли полетіли перші ракети, хтось поїхав за кордон, а хтось — в глушину. До родичів чи знайомих. Цю евакуацію в маленькі містечка та села досі ніхто не рахував, здається. Я знаю, серед вас теж такі були. Проявіться в коментах, будь ласка. Цікаво побачити вас. Цікаво побачити нас.
4. І зараз, коли ми готуємось до екстремальної зими, в якості плану Б я питаю у знайомих в селах, чи приймуть вони мене раптом що. Що там у них з дровами, з водою, з газом, припасами.
Приймуть. Припаси та автономність на максималках. Стоїмо.
Іван Подолян, активіст, черкащанин
*допис з "Фейсбуку"
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису