Це фото зроблене 2 роки тому 27 червня в місті Кременчук. Це був вид з нашого готелю у нашій подорожі Полтава-Черкаси. Сьогодні Гугл нагадав мені про цю подорож цим фото. Чому із десятка фото, він вибрав саме це…. Як знаково і лячно…
Вже багато разів хотіла писати пост зі своїми переживаннями, але щоразу витирала написане. Хотілось розказати про те, що я ніколи не відчувала ненависті. Але зараз з кожним днем в мені вона росте і квітне злим цвітом. І збувається те, про що говорила рашистська пропаганда - ненависть до всього російського і до всього цього народу(не впевнена,що вони народ, але хай буде). Я не впевнена, що зможу себе втримати і не накинутись з кулаками на всіх оціх «не всьо так адназначна», «а чьто я магу сделать»… я ніколи нікому не бажала зла. Навіть людям, які мене ображали, я просто викидала їх з життя і забувала про ніх. Але не тепер. Як же хочеться, щоб карма, Бог, Будда чи хоч інопланетяни - щоб Всесвіт відповів на молитви мільйонів українців - і щоб росіянам вернулось сторицею нароблене ними зло. І не тільки в Україні - ще була Грузія, Молдова, Сирія… щоб вони відповіли за це. Щоб їм не зійшло з рук. Щоб ця клята нафтово-газова голка уже не спрацювала. Хочеться просто жити своє життя у мирі і злагоді.
Наші хлопці із ЗСУ щодня дають відсіч росіянам, щодня на когось приходить покарання. Тому сьогодні хочу вигнати свою ненависть на якийсь час і спрямувати всю позитивну енергію на підтримку наших захисників. Ну і не забувайте допомагати волонтерам і донатити. Ми переможемо їх разом.
Вікторія Маслянок, черкащанка
*допис з "Фейсбуку"
