Вакуленко: Наші гасла, наші прапори, наші люди...

05 листопада 2022, 14:58

ВЕТЕРАНИ-ДЕРЖАВНИКИ вшанували на Театральній площі м. Черкаси борців за незалежність України, які 3 листопада 1990 року підняли національний прапор на щоглу біля драматичного театру:

Спогади Михайла ВАКУЛЕНКА

Один мудрий китаєць сказав: «Світом керують символи!». Знаючи цей вислів, члени товариства «Заповіт» усвідомлювали, що наші символи кардинально відрізняються від більшовицької символіки під якою був заснований Радянський Союз. До 1990 року, майже два роки тривала робота по впровадження символів української незалежної держави у свідомість співгромадян.

Робота товариства «Заповіт» відзначалася високим рівнем організації і планування своєї діяльності. Цього разу ми вирішили, що демонстрація комуністів 7 листопада повинна пройти за переважанням нашого синьо-жовтого прапора. Ухвалили встановити на Театральній площі щоглу і підняти на ній наш національний стяг. Розподілили обов’язки, визначили дату встановлення щогли (3 листопада), вирішили, що право підняття прапора буде надано кращому агітатору того часу в Черкасах Володимиру Зеленьку. Приступили до втілення плану у життя. В мої обов’язки входило – повідомити міськвиконком про запланований мітинг у письмовій формі, поінформування черкащан про дату і місце проведення мітингу, забезпечення виступаючих і ведення мітингу. Заповітянин Михайло Гедз (на той час голова обласної організації УРП) був відповідальний за виготовлення щогли, прапор відповідного розміру вже був освячений на могилі Івана Сірка під час святкування 500 річчя козацтва (саме його вирішили підняти на щоглу). Драбину, шансовий інструмент, кущ калини для посадки, відра з водою – про все потурбувалася команда Михайла Гедзя. Вночі, Зеленько із друзями буром пробив 1.5 метрову скважину, опустили обсадну трубу і замаскували отвір травою. Підготовку до проведення мітингу завершено.

Настав ранок 3 листопада. Від Володимира Зеленька надходить повідомлення, що виготовлена щогла пофарбована сріблянкою не «хоче» сохнути. Листопад, сиро, фарба виготовлена у Радянському Союзі сохла 3-4 дні. Але відкладати мітинг не маємо права. Домовляємось, що щоглу на площу занесемо після початку мітингу (по моїй команді). На площі зібралося 400-500 осіб, група міліціонерів осіб 12-15. Переодягнених у цивільний одяг КГБістів, міліціонерів – не менше. Заступник міського голови міста Черкас (майбутній зрадник України) Володимир Олійник – присутній. Всі відчувають, що щось готується, але точною інформацією не володіють. Починаємо мітинг. Виступають промовці. Після другого виступаючого подаю знак Володимиру Зеленьку. Через дві хвилини, із сховку біля сусіднього будинку четверо виносять високу щоглу. Двоє несуть драбину, лопати, відра, калину для посадки. Ментура, зрозумівши наш задум, згрупувалася і перешкоджає піднести щоглу. Штурханина… нас більше, поволі просуваємося до обсадної труби.

Настав ключовий момент… опускаємо край щогли до скважини, намагаємось підняти другий край щогли якомога вище… Олійник побачивши обсадну трубу закриває її своєю ногою (підла особина).

Здавлюю його за комір, зі словами: «Тут йдуть монтажні роботи – ти заважаєш!», завалюю його набік. Але щоглу у боротьбі не можемо підняти… Член «Заповіту» Валерій Катренко був огрядний чоловік вагою далеко за 100 кілограмів. Видно, терпець йому урвався, і з криком: «Та разтудитвою…» він кинув своє габаритне тіло у гущавину міліціонерів. І завалив всю опозиційну групу. Фінішне зусилля і щогла шухнула у обсадну трубу… Вся опозиція враз заспокоїлась і відійшла у сторону. Їхній бій був програний…

Володимир Зеленько разом із дітьми закріплюють прапор на трос і піднімають його до верху щогли… Тепер Черкаси стають синьо-жовтим, національним, нашим містом… Після 70 річної більшовицької окупації Черкас, ми духовні нащадки УНРівців, Холодноярців, здобуваємо важливу, історичну, ідеологічну перемогу над більшовиками…

Але вони не здаються і продовжують свій супротив прогресивному історичному руху, який уособлює наша боротьба. Вночі ( друга година ночі), по злодійські, більшовики підігнали пожежну машину і лейтенант-пожежник зняв наш прапор. Цей прапор все ж повернеться до нас і наших нащадків пізніше, але на той час ми цього не знали і наполегливо йшли своїм шляхом.

7 листопада 1990 року, партноменклатура традиційно проводила «демонстрацію» - святкування більшовицького перевороту у Петрограді. Хода організовувалася від площі біля БК «Дружба народів» до центру Черкас, де стояла трибуна із партійним, радянським і господарчим активом міста.

Вперше організовуємо «свою колону» у цьому заході. Наші гасла, наші прапори, наші люди...

Нас осіб 400, їх більше… Намагаємось стати попереду всіх.. Не вдається… міліціянти, чатують з усіх сторін. Найбільш ортодоксальні більшовики підскакують із піною на губах до нашої групи.. Намагаються дошкулити нам.. взаємні образи… штовханина… розставляємо наших надійних бійців попереду і позаду нашої колони…

Нарешті комуністи рушають… Нас не пропускає два кордони міліції… Чекаємо, що буде далі… Коли відстань між нашими колонами досягла метрів 200-250 міліція потроху рушає… Ми йдемо своєю організованою групою, викрикуємо наші гасла: «Україні волю!», «Геть комуністів!», «Ми проти нового союзного договору!», «Україні свою національну армію!». Люди на тротуарах із здивуванням спостерігають за нашою ходою. Їхня реакція на нас – різна, протилежна за своїми емоціями.

У колоні попереду: «Слава Октябрю!», «Марксізм-Лєнінізм – єдіно вєрноє ученіє!», «Партія – наш рулєвой. Ура, таваріщі!»… «Ура!», «Ура!».

Наша колона не виходить на центральну площу, а повертає ліворуч до пам’ятника Тарасу Шевченку. Нам нема чого робити біля трибуни комуністів. Краєм вуха чуємо у міські гучномовці. «А хто єто виходіт на площадь ?». Єто фашіствующіє молодчікі!», «Ані хатят перечеркнуть наше славноє прошлоє, навязать нам своє бандєровскоє відєніє будущєва… нє допустім єтава таваріщі !»

Таваріщі, оглядаються не можуть зрозуміти, хто і про що говорить у гучномовєць. Адже ми вже давно біля пам’ятника Шевченку проводимо свій мітинг. Трибуна, зрозумівши, що знову пошилися у дурні, швидко пустіє… Празднованіє Вєлікого Октября – зіпсовано! А ми отримали чергову перемогу!

Друга частина

Через тиждень, ми встановлюємо нову (меншу) щоглу біля музею «Кобзаря» і піднімаємо на ній наш прапор. Вночі, так само у злодійський спосіб, партноменклатура направляє вантажівку, яка заднім ходом виїжджає на тротуар, збиває щоглу і проїздить колесами по національному прапору. Зі слідами від шин автомобіля цей прапор зараз зберігається у особистому архіві родини Вакуленків.

Совєцкій суд присуджує Михайлові Гедзу, Володимиру Зеленьку, Петрові Кучі – виплатити штраф у розмірі 25 радянських рублів кожному.

Ми здійснювали сильний політичний тиск на міського голову Володимира Соколовського. Він виправдовувся: «Ви проводите свою діяльність без узгодження із Черкаським міськвиконкомом!»

Ми ставимо умову: «То збиріть виконком і ухваліть рішення про встановлення щогли із прапором на театральній площі!». Збирають засідання виконкому. : шість членів - «ЗА» дозвіл, шість осіб – «проти», залишається останній, самий молодший (здається Кучеренко) – і голосує проти рішення встановити щоглу і підняти синьо-жовтий прапор.

Але час і хід історії не спинити. У той час День Державного Прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні. Столиця відзначала це свято 24 липня. Саме цього дня у 1990 році синьо-жовтий прапор був піднятий над Київською мерією.

Після проголошення незалежності України, 4 вересня 1991 — після триразового голосування і погрози Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука, що він подасть у відставку, якщо питання не буде вирішено, — синьо-жовтий національний прапор був урочисто піднятий над будинком парламенту.

28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову Про затвердження державним прапором України Національного прапора (синьо – жовте полотнище).

Згідно з Указом Президента України Л. Кучми, «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 року ми щорічно відзначаємо це свято саме 23 серпня.

У такій спосіб ми добивали радянську імперію, так у агонії конала більшовицька система… Так було… !

Десь у 1994 -1995 роках до мене зателефонував невідомий і запропонував забрати прапор, який знаходився у нього у сейфові. Цим невідомим виявився той самий лейтенант, якому було доручено вночі зняти зі щогли наш прапор. На той час він вже очолював пожежну частину, яка знаходилася в Черкаській пожежній каланчі. Прізвище його, здається, Таран.

У 2000 році депутат міської ради Олександр Котькалов розробив проект вшанування подій, які відбувалися у 1990 році. Було виготовлено пам’ятний знак, місцева влада відновила щоглу із державним прапором і з того часу доглядає за цим місцем. Ми в свою чергу, на велелюдному мітингу передали у фонди обласного краєзнавчого музею той саме прапор, який був піднятий нами на щоглі у 1990 році. На цьому мітингу були присутні багато учасників листопадових подій 1990 року.