Мамалига: За нас із Вами і за ... що з ними?

Колись ми жили на околиці, а вони у центрі. Вони влітку їздили до «Артеку», а ми годували комарів у «Гайдаровці». Наші батьки рахували копійки від авансу до зарплатні, а вони у житті поважали лише одну книжку – ощадну. Після перебудови ми працювали на заводах, а вони, «лігши» під бандитів, вкрали наші «ДОКи» і «ТЕМПи». Вони жодного дня не працювали на виробництві, зате вміють віртуозно поводитися із цінними паперами. Вони не мають національності, не вірять у Бога. Їх цікавить лише влада та гроші у власній кишені. Заради цього вони готові прикидатися хоч націоналістами, хоч сіоністами, хоч залізничними шпалами, просякнутими креозотом. Піар понад усе.

Передмова

Швидше за усе, я ніколи не любив владу. Може саме тому я єдиний з усього класу спромігся закінчити школу не членом ВЛКСМ. Якось від усякого членства мене завжди коробило. Ні, у тому далекому 1982 році я був далекий від дисиденства та антирадянщини. Просто протокольні морди комсомольських активістів, а особливо різниця у їхніх рефлексах та поведінці на комсомольських зборах при начальстві та на якому-небудь застіллі завжди викликали в мене нестримне бажання вдарити по них кулаком. І буває бив... І інколи отримував здачі. Вже тоді я відчував різницю між НИМИ – активістами, шкільним активом та мажорними дітками партгоспноменклатури та працівників торгівлі, і НАМИ – простими хлопцями і дівчатами, дітьми інженерів, робітників, лікарів та іншого люду, фінансованого з державного бюджету за остаточним принципом.

Коли при черговій заміні особового складу на Печерських пагорбах та на пагорбах рангом понижче лунають життєрадісні заклики разом у єдиному пориві змінити рідну країну на краще - я починаю замислюватися. Замислюватися над тим, власне, а на біса мені, моїм сусідам та колегам по маршрутці, пересічним перехожим, платникам послуг ЖЕКу та відвідувачам Центрального ринку змінювати на краще ЇХ країну? Навіщо нам обливатися потом заради ЇХ майбутнього та майбутнього ЇХ дітей та онуків? Адже БОГ та ДОЛЯ судили нам жити у різних країнах, хоча часто і на одній території. Так і не потрібно допустити, щоб діти наших начальників стали начальниками наших дітей.

Влада

Якби ті, які з розумним виглядом обличчя, гарно поставленим голосом та у костюмах вартістю у три річних пенсії лікаря так переконливо стверджують нам переваги нового політичного та економічного курсу рідної партії та Держави, неминучість «покращення життя вже сьогодні» та необхідність тимчасового затягування пасків, показали усе це на власному прикладі. Якби задля підтримки вітчизняного товаровиробника адепти нової влади та кращі, а отже найбагатші представники нової еліти пересіли з «Поршів» на «Таврії» та перевдяглися у костюми вітчизняної фірми «Каштан». Якби депутатську зарплатню «прив’язали» до мінімальної зарплатні вчителя, а пенсію – до пенсії інженера. Якби їхні брехні про створені нові робочі місця справдилися хоч на 10%, а їхні обіцянки під час виборів виконувалися хоча б за 50 років. Якби… Як би ми усі хотіли у те все вірити! Вірити тим, які самі ще розвалювали шляхом розкрадання нашу спільну радянську Батьківщину, беручи на шості ролі комсомольців та дрібний криміналітет, який на сьогодні з успіхом засвоїв совкову риторику. «Україна для людей», «Заживемо як люди…». Нарешті уся країна зрозуміла, які люди малися на увазі. Та й зі списком людей можна ознайомитися на сайтах Верховної ради та Кабміну. Не ту країну назвали Гондурасом.

Опозиція

Усе це, що ми зараз думаємо, а дехто і говорить вголос про владу, ми два роки тому казали про опозицію. Адже саме тоді опозиція була владою, а влада опозицією. Тому т.зв. опозиція так прагне втягнути у свої міжолігархічні розбірки якомога більшу кількість простих громадян. Мені дуже важко переконати себе у тому, що Луценко саджав Колєснікова законно, а Пшонка мордує бідного Луценка виключно з хуліганських мотивів. І що БТРи біля офісу Ахметова виглядають більш миролюбно, ніж бійці «Титану» у Печерському районному суді. Сила дії рівна силі протидії. Саме тому опозиційна журналістика зациклена на пустопорожніх розмовах у Києві навколо Межигір’я, а у Черкасах навколо реконструкції Соборної площі. Та у кожній області можна знайти такий собі приклад інформаційного псевдореволюційного спаму, який відволікає увагу людей від справжніх проблем з тарифами, крадіжкою народними обранцями народного майна та бюджетних грошей, списання боргів олігархам та забирання за комунальні борги квартир у посполитих.

Власний досвід

Якщо при минулій владі мене просто намагалися вбити, заткнувши мені рот як журналісту, то при теперішній просто відмовляються шукати злочинців. І це не обов’язково означає, що влада не хоче називати які небудь прізвища, пов’язані з нею. Просто якщо помаранчеві та білосердечкові при владі заробляли гроші, намагаючись зберігати видимість демократії, то «донецьким» ця сама видимість потрібна лише у межах надання кредиту МВФ. І не більше. Тому і вважають нові «господарі життя» недоцільним використання репресивної машини просто так. Невже прокурори не повинні зачищати нові території для бізнесу, наповнювати бюджет для будівництва гелікоптерних майданчиків та тримати на короткому поводку опозицію? Тому арешти, корупційні скандали та голосні публічні процеси будуть розважати громадян виключно в інтересах майбутніх виборчих кампаній.

Одна країна?

Власне, вибори нас якраз точно об’єднують з зірковою товстомордою зірковою елітою. І у Києві, і у Черкасах, і у будь-якій Хацапєтовці. Задля того, щоби ми з вами полюбили ЇХ всього на один день, вони витрачають мільярди, вкрадені в нас із Вами до того. Вони вчаться правильно говорити, ставлять нам дитячі майданчики, годують нас млинцями та поять «шаровою» горілкою та обіцяють колись засипати ями на дорогах. Вони влаштовують нам свята за наш же рахунок, знаючи, що простим людям треба небагато. Коли не будь поцікавтеся, у якій країні навчаються діти міського голови, його заступників та секретаря ради? І головне, поцікавтеся, яким коштом? Чому батьки депутатів міської ради мешкають в Ізраїлі, куди депутати їздять разом з міським головою виключно у відрядження? Чому при дірявому бюджеті ВОНИ проводять відпустки на Мальорці, у Норвегії та у Французькій Рів’єрі, а МИ з ВАМИ змушені задовольнятися «Рів’єрою» черкаською, тією що на Дніпрі? Чому вони гордо називають себе «мерами» та «губернаторами», виступаючи коли їм заманеться від імені міської ради чи державної адміністрації? Чи просто доступність до гербової печатки дає почуття вседозволеності та богообраності? Ну-ну…

P.S.

Їду у столицю. Після Обухова повертаю праворуч до Конче-Заспи. Праворуч від дороги починається п’ятиметровий паркан, який тягнеться кілометрів із двадцять. З-за нього виглядають будиночки сиріт, які суто по причині поганого здоров’я вимушені щовечора покидати комфортні кабінети та їхати ночувати на природу. Держава турбується про сиріт, тому за особливі заслуги перед нами з вами і надала їм можливість пожити за бюджетний кошт на свіжому повітрі. Такі Конче-Заспи, Пуще-Водиці, Межигір’ї, Віти-Поштові та інші Єлисейські поля оточують двадцятикілометровим кільцем Київ з усіх боків. І живуть там, ділячи час прийому у ізраїльських лікарів та спільні поля для гольфу олігархи провладні та олігархи пригнічені, міністри діючі та міністри колишні, депутати, колишні повії, бандити та мовчазні водії. Живуть, бо вважають свої заслуги перед Україною неоціненними. Живуть, бо ми з вами їм це дозволяємо, з року в рік на виборах віддаючи пріоритет сотенній купюрі над совістю. Бо десятки ток-шоу від політики до «кращих голосів» перетворюють нас на шахові дошці життя з гравців не просто на пішаків, а потроху просто на чорні та білі квадратики. Якими розфарбована дошка. Не будьмо квадратиками. Не вірмо політикам, які замінюють один одного, залишаючи нашим з вами дітям ефемерну можливість перемогти у організованому ними конкурсі, щоби потім заспівати на урядовій дачі у Конче-Заспі на весіллі у якого-небудь олігарха, який вчасно змінив колір партійного прапора, і не думаючи змінювати свого відношення до електорату. А що його там змінювати? Бидло – воно і є бидло…Ну от після цього і подумаєш: а хто ж з ними?

Володимир Мамалига, директор телерадіокомпанії «Антена плюс», депутат Черкаської міської ради