Від автора. Мій скромний нарис під непретензійною назвою «Реальний погляд. Рідне місто» викликав неочікуваний ажіотаж, викиди жовчі та інші адекватні та неадекватні реакції. Одні почали мені погрожувати, на що я збираюся подати відповідну заяву. Якщо знайду кому… Інші почали пропонувати мене купити, що також не викликало в мене захоплення. Але багато читачів, звинувачуючи мене в негативному сприйнятті дійсності, почали пропонувати свої варіанти розвитку ситуації. Будучи від природи людиною демократичною, пропоную читачам інші точки зору. Адже інша точка зору може віддзеркалювати також чиїсь надії та сподівання. Тобто, для вас:
« Феєрична фасмагорія у двох частинах - «ДЕЖАВЮ АПОКАЛІПСИСА»
Частина перша.
Ранок рідного міста
Сонце урочисто встає, посилаючи свої промені крізь високі перисті хмарки на свіжовимитий тротуарний асфальт. Потемнений ранковою памороззю геотекстиль проїжджої частини вулиці відблискує ідеальною поверхнею на ранкових відблисках радісного світила, гидливо відштовхуючи від себе гнаний легеньким ранковим вітерцем чи то заблукалий сухий листочок, чи то клапоть вицвілої чорно-білої опозиційної листівки. На узбіччі, на тлі підфарбованих унікальним дорогим китайським вапном дворічних канадських кленів ранковими променями радісно сяють імпортні контейнери для твердих побутових відходів з логотипами «Мерії рідного міста» та гравюрами із зображеннями головних та другорядних розпорядників коштів з усім кагалом. Почуття свята та впевненості у завтрашньому дні рішуче підсилюють урни для сміття із образами таких же мужніх та солідних людей, які радісно вітають колони демонстрантів не з даху якогось там «Лєксуса», а з дорожнього пилососа «Джонсон». На зупинці громадського транспорту, ефектно замаскованій під горілчаний магазин (прізвище власника на патенті випадково збігається з прізвищем відомого у місті депутата, а горілка продається виключно з 08.00 до 22.00 і лише повнолітнім) чистота і порядок. Хуліганів та декласованих елементів від цієї монументальної споруди відлякують чи то урни із зображенням «мера», чи то чотири відеокамери, які передають зображення прямо в офіс Інтерполу. Та й дві стрункі постаті – один у міліцейській шинелі, інший у формі службовця муніципальної інспекції разом із припаркованими поряд службовими велосипедом та рябою дрімаючою кобилою не дають зловмисникам шансу зіпсувати ранок нового життя. Незважаючи на грудень, ранкові промені сонця не лише світять, але й несуть гігакалорії тепла з небес прямо на тоновані вікна робочих кабінетів та аскетичних авто під вікнами «мерії».
Влада
Центр міста заповнений велосипедистами, які поспішають на роботу до «мерії» або держадміністрації, спокій яких надійно захищено бетонними блоками, колючим дротом, вежами з прожекторами та кулеметами. Усього пів-години поглибленого догляду або пред’явлення потрібного посвідчення – і нещодавні велосипедисти потрапляють на цілих 12 годин семиденного робочого тижня у світ духовності, фонтанів, державництва та креативу.
Із заґратованого вікна голови адміністрації крізь куленепробивне скло та мішки з піском видно синіючу споруду «Макдональдсу», що змінив корпоративні кольори виключно з шани до економічного генія Гаранта та правлячої сьогодні партії. Свіже повітря, насичуване озоном місцевого виробництва та за рахунок місцевого бюджету, розпирає груди службовців державної влади та місцевого самоврядування та кличе їх на нові трудові подвиги в ім’я Гаранта, його партії та їх майбутньої перемоги на виборах, які заплановані на осінь через якихось 30 років. Золоті зірки героїв, посвідчення спадкових депутатів та акції правильно приватизованих підприємств роблять обличчя мерів, губернаторів, гауляйтерів, каганів та паханів впевненими, постаті огрядними, а кишені повними. А з такими керівниками та із такою впевненістю у завтрашньому дні будь-який божевільний автоматично вірить у покращення життя вже сьогодні.
Електорат
Сонце встає вище. Рідкі пішоходи швидко пробігають у натягнених поверх галош бахілах по відремонтованому депутатським коштом тротуару, намагаючись сховатися за пластикові вікна квартир, встановлених на виконання виборчих обіцянок. Взавтра якраз день, коли веде прийом єдиний лікар у єдиному медичному центрі, створеному шляхом вісімнадцяти оптимізацій. Якраз туди можна доїхати пільговим тролейбусом, графік роботи якого фантастично вдало збігається з графіком роботи лікаря. Тай до лікаря вже можна потрапити без проблем, бо з кожним місяцем пенсіонерів до нього звертається усе менше і менше: чи то віддають перевагу приватній медицині, чи вважають за краще замість раз у місяць поїхати до лікаря купити два кіло картоплі або відро гарячої води, чи просто нація стала фізіологічно молодшати завдяки вдало проведеній пенсійній реформі.
Загін школярів радісно крокує до єдиної у місті школи, яка на відміну від десятків оптимізованих раніше обладнана портретами, бюстами, гравюрами, статуями та барельєфами Гаранта у повний зріст, його намісника по пояс зверху та мера по пояс знизу.
Люди радісно поспішають на роботу, якою їх забезпечили Гарант та його адепти. Робота кваліфікована, патріотична та постійна, притому у прямій близькості до центру міста, влади та Царства Божого. Лаштуючись у колони та пікети, народ радісно і щоденно виходить на мітинги та демонстрації, не втомлюючись славити досягнення, звершення та інші геройські подвиги тих, які підписують їм табеля. Натружені руки невтомно тримають синьо-білі прапори, а досвідчені горлянки влучно скандують «Ганьба» та «Слава».
На шпальтах єдиної газети, яка вийшла в друк саме сьогодні і яку радісно продають всього по 20 доларів вільні від роботи співробітники МВС, СБУ та прокуратури, як власне і завжди, портрет усміхненого Гаранта та результати останнього соціологічного опитування. При підраховуванні голосів «ЗА», «ТІЛЬКИ ЗА» та «КАТЕГОРИЧНО ЗА» виходить 106%. Народ не дивується, а просто мовчки радіє за зростання стандартів життя і за дійсно народну владу.
Частина друга.
Дежавю.
Сивий ранок 8 грудня 2012 року. За залапаним вікном елітного закладу громадського харчування з претензійною назвою «Господар» через дощово-снігову мряку просвічуються розбиті вулиці та по-варварськи обрізані каштани старого надніпрянського міста. Холодно. Над довгим столом з лавами написаний майже без помилок на елітних шпалерах транспарант: «Вітаємо усіх з Днем місцевого самоврядування!» У приміщенні стоїть важкий запах кислого олів’є, дорогих шкарпеток та горілчаного перегару. Секретар містечкової ради, піднімаючи пом’яте обличчя з тарілки із холодцем, разом із свинячими хрящами отряхує з важкої голови залишки фундаментально-ідеологічно-правильного сну. Навскоси, серед поодиноких соратників по коаліції, розслабивши краватки та закачавши рукави у темно-синіх піджаків відпочивають обличчями у тарілках з різноманітними наїдками української та єврейської кухні мер із заступниками. Сиро. Тарілки від наїдок з недопалками. На стіні вишитий портрет Гаранта, розстріляний гумовими кулями. Один з помічників у міліцейській шинелі без погонів несе на двір пластиковий стаканчик с пакетиком «Ліптона». « Губернатору, - з вдячністю подумав секретар, знаючи про те, що губернатор спить у «Лєксусі» в дворі, побоюючись волоцюг та мародерів.
Перериваючи каркання ворон, храп соратників та елітну музику «Шансону», диктор по радіо в черговий раз оголошує попередні результати парламентських виборів, ЄВРО-2012 та ціну набоїв 7,62 на Міжбанківській біржі. Невдячний вітер дориває на перекошеному біг-борді залишки синього плакату, на якому ще чітко читається фраза: «Почую кожного».
До апокаліпсису за календарем МАЙА залишається менше двох тижнів.»
Р.S. Усі персонажі взяті з реального життя. Усі права застережено Святою інквізицією.
Володимир Мамалига, журналіст, депутат Черкаської міської ради
* передрук, пост на персональному блозі
реклама
Коментарі
так не вкрав у діточок малих в дітсадочках ,а з=єкономив свій зарабіток,не дав злим звірятам поживитись.і так обіжрались,поті м довго відходили.....
Девочка-кішка! А на бігборді потомок Рюріковичей----Олегович??? А ти пам$ятаєшь чим закінчилась його кар,єра??Хай не підходить до коней...............
опричникові підлабузники гремлять погремушками ,відганяють свої страхи гуркотом...
То й не плачте, а отримуйте задоволення від спілкування з ПРОФФЕСІОНАЛАМИ
Чем бы дитя не тешилось, лишь бы не плакало...
А я і не нервую!!! Я ТІШУСЯ
Так,репортаж класний, майже Салтиков-Щедрін, і це без жартів. І фоткі класні.А за стіл із свинями не сідай,бо заставлять хрюкать в унісон. Це не самоврядування-це народограбуванн я,жруть на наші,робітничі гроші,потом политі.Скиглять,що не має грошей на дітей,а санаторіі під себе підгрібають,шко ли обкрадають разом з директорами.Гидко і бридко дивитися на це СВИНЯЧЕ весілля власть імущіх,знаєм ,хто із свинячим рилом,та копитами ,з хвостом буває...
свині ви,а не леви та левиці,а з свинями у хліві нема застілля.
все це роблять *власть імущі*,ті що зараз керують містом,наче своєю халупой десь на хуторі,бо не мають освіти,совісті, та ще глухі та сліпі.І звідкіля їх тільки виколупують нам на горе?
Стрічка RSS коментарів цього запису