Вівчарик: Працюємо і як джерело інформації, і як координаційний центр

Тепер, у нинішніх реаліях, працюємо і як джерело інформації, і як координаційний центр (до Дня журналіста):

– Назар!

– Слухаю.

– Це N… Там направляємо гуманітарку з Ужгорода. Хто прийме? Дай контакти перевірених осіб?

– Ем… (починаю шукати контакти Оксана Циганок чи В'ячеслав Скічко)

– Назар?

– Га?

– Треба павербанки для ………… (не варто, мабуть, називати).

– Так, у магазині Дмитра Лісового з @mobile store саме надавали допомогу, знаю точно людей, яким він надавав як підприємець просто так…

Бо всі допомагали одне одному з самого 24 лютого.

– Назар?

– Що?

– Холодно, ми лише приїхали в Черкаси з Ірпеня, квартира є, але пуста, хоча б одіяло (це був період холодів початку повномасштабної війни).

Біжу до Олена Листопад-Кононенко, беремо ковдри, також звертаюся до Сергія Каліги (Червоний Хрест, звідти теж надаємо допомогу).

– Це мама чотирьох дітей, ми з Сєвєродонецька, ви в нас були з командою «Співдії», коли завозили посилку. То ви з редакції чи з волонтерського центру?

– Ну….

– Де взяти продукти?

– А це ми з Харкова, втратила ногу від вибуху, чи можна знайти інвалідний візочок? Ви ж з адміністрації?...

– Е-е-е-е…

(Йду до Інна Бандура, Ірини Ткаченко, Maya Kulyk, @Володимир Панченко)

Я ще не казатиму, що вдалося завдяки Daria Buniakina, Ігор Волошин, Костянтин Мірошниченко та іншим особам (не всіх треба поки називати, але дякую всім!!!) надати нашим військовим.

І я ще не назвав людей, які це все допомагали довезти куди треба, наприклад, Кирилл Шапран, Андрій Свистільник, Анна Турська, Сергій Бачеріков.

А до чого тут раптом журналістика? Річ у тім, що з першого повномасштабного дня війни саме завдяки журналістиці (вона дає можливість знати дуже багатьох людей, бути знайомими з дуже багатьма, мати потрібні контакти під рукою) вдалося багато людей звести докупи, діючи як координаційний центр. Але це буде пост не про те, яка чудова журналістика і як важлива в цивілізованому і демократичному світі журналістика і так далі. Це про те, що завдяки контактам з потрібними людьми можна допомогти іншим. Бо інколи не журналістика треба, а їжа, зброя, медикаменти, розгрузка.

І журналістика треба, щоб розказувати світу, як воно є. Тому, зокрема, і свої публікації у Британії, США, Литві і Чехії вважаю важливими і необхідними. Через ЗМІ йде голос, який не має змовкати. Щоб всі розуміли, що це не конфлікт, ЦЕ ВІЙНА!

Подяка тим, хто відгукувався. Запам’ятаються, наприклад, родина з Харківщини (дякую Черкаській обласній владі, Olena Tiutenko ), тут допис про те, що важливо жити і працювати так, щоб тобі довіряли, і коли ти дзвониш і кажеш, що ось просто зараз треба саме ЦЕ (а треба було багато – від розгрузки і глушника до продуктів і медикаментів), то лиш дехто каже, мовляв, потім сфоткай і пришли фотку, кому передав. Так само слід подякувати пресслужбам практично всіх відомств, де також працюють десь глибоко в душі журналісти, які надають інформацію і консультують з усіх питань. Без вас працювалося б однозначно тяжче.

Хоча приклади тяжкої співпраці є. Прикро, що в оточенні голови ОВА ділять людей на сорти… Навіть кляузи на мене пишуть… Можливо, сам пан Ігор Табурець і не такої поганої думки про пресу... Ну то таке. Сьогодні треба йти писати про волонтерів, ніколи про такі нюанси думати…

Варто зараз подякувати також інвесторам, завдяки чому наша галузь тримається, а це і прості люди, і гранти, і підприємці, які відчувають необхідність допомагати журналістиці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ТЕХНОЛОГІЇ у ЗМІ: «Соцмережі стали ключовим джерелом новин для журналістів»

У НСЖУ є гасло "Журналісти важливі". Вони таки важливі, і важлива чистота професії. Дуже важлива. Фейки, маніпуляція, пропаганда - це те зло, яке інколи грає на руку ворогу. Ворог в нас зараз один – росія, тож все інше, мабуть, варто відкласти на потім. Читайте перевірені джерела, фахівців, а таких у Черкасах багато, у нас прекрасні журналісти. І слава Богу, є вибір, кого читати. Пам’ятаймо, що журналістика це теж зброя, саме тому немає, на жаль, з нами, журналістів Вадима Комарова (убили), Володимира Чоса (вважаю, згорів у активному робочому процесі, а це була геніальна людина), немає Василя Сергієнка (закатували). Та має бути так, щоб журналістика була почесною і безпечною професією!

З Днем журналіста! (на фото мій майбутній кабінет після перемоги)

Назарій Вівчарик, черкаський журналіст, відповідальний редактор інтернет-видання «Прочерк»

*Допис із фейсбуку