Майдан у столиці не здається. Він нуртує, розтікається по Києву ручаями колон і груп мітингувальників, майорить кольорами національного прапора, співає, танцює, облаштовується, вірить і сподівається. Він – різнокольоровий, розбурханий, рухливий – немов промовляє до нас словами Василя Симоненка: „Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!”. І це найголовніший посил до багатьох зневірених.
– Наконец то я понял что такое быть украинцем. Оказывается, мы многое можем, если захочем. Мы не быдло, мы казаки! – говорив мені уночі біля багаття Вадим Биченко, будівельник з Краматорська. – Я сам себя ещё недавно называл хохлом. Думал, это нормально. Меня убеждали, что мы, как народ, ни на что не способны, а можем лишь служить кому то. А тут такие события! И я подумал: ну что теряю? Живу на копейки, перспективы никакой. Короче, достало всё. Вот и приехал сюда. Я счастлив, я понял, что жизнь – это борьба. Если только зудеть на кухне, пить горькую и вытирать сопли, ничего не изменится. Буду здесь до конца. Надеюсь до победы, если политики нас не сдадут. Но я уже другой, мы другие. Я теперь найду способ бороться и дальше.
Майдан змінює людей. Вони починають бачити сенс свого життя, дехто вперше в житті усвідомлює, що є не гвинтиком, а людиною, від якої багато чого залежить. А ще він яскраво демонструє всьому світові – українці цивілізована, демократична і організована нація. Через це зараз особливо огидно згадувати кпини різних 92-х квартальчиків і інших подібних програм на багатьох телеканалах України. У них нас показували і далі показують жадібними, заздрісними, дурнуватими, злостивими, такими собі Вітальками… Чомусь авторів цих блюзнірських наклепів на українців не видно зараз на майданах України. А їм би не завадило подивитися в очі тим, кого вони так зневажають. Саме автори цих програм є заздрісними, злостивими і лицемірними. А ще продажними. Тому їм, і їм подібним, ніколи не зрозуміти, що люди можуть стояти за Свободу і Справедливість не з примусу і не за гроші. Що люди можуть ставити ідею вище матеріальних благ.
Ось тому в Києві, на відміну від подібних революцій у Північній Африці, чи навіть революційних бунтів у тій же Франції, Італії й інших країнах Європи, немає мародерства, ніхто не перевертає і не спалює легкові автомобілі, не грабує магазини. Це вразило і європейських політиків, котрі раптом побачили, що їхнім народам ще вчитися і вчитися у справжніх українців цивілізованості, єдності, культурі…
На майдані десятки, а то й сотні тисяч людей, але на ньому чисто і прибрано. День і ніч кухарі-добровольці готують їжу, десятки, сотні молоденьких дівчат розносять її замерзлим і втомленим бійцям революції. Кожну ніч до них промовляє, для них співає невтомна Руслана. І все це не за гроші. Навпаки, люди везуть сюди свої заощадження і продукти.
Просто дивно, як швидко протестувальники з різних куточків України самоорганізувалися. Створено штаб, що координує дії десятків тисяч людей, котрі на Майдані постійно. Організовано їх побут, охорону Майдану. Людям непросто, і це треба визнати. Спати тижнями на підлозі, дисципліновано ставати по графіку на варту, кожного дня йти на пікетування різних установ витримає не кожен. Врахуйте також, що життя Майдану у постійній напрузі. Люди весь час в очікуванні провокацій, силових протистоянь; провокатори сіють паніку, поширюють дезінформацію. Але протестувальники мають мету – вільна, щаслива, європейська Україна. І тому вони незламні. Тож і їдуть сюди з усіх усюд, щоби відчути революційний дух. Той хто бачить і чує, свою дозу позитиву отримає. Бо тут надихаєшся, відчуваєш єдність, плече товариша, тут справжня багатоголоса і різномовна Україна. Але вона єдина, і в цьому сила! Не дивно, що кожну годину люди співають гімн України. Де б їх не застав цей урочистий момент, вони знімають шапки і вплітають свій голос у голос мільйонів. У цей момент по шкірі йде мороз. Саме тоді особливо відчуваєш щастя від причетності до своєї нації, до долі рідної землі, країни.
Вражає і те, як у критичні моменти наші люди не лише гуртуються і самоорганізовуються. Подиву гідна швидка реакція майданівців і всієї України на дії влади. Остання застосувала проти них грубу силу. Вона не просто перевищила свої повноваження, ні, вона дала наказ бити людей. І нелюди у погонах по-звірячому катували дітей, жінок, тих журналістів, котрі ще не забули, що таке честь професії. Українці протиставили грубій силі організованість, мобілізували на Майдан найкращих своїх синів і дочок.
Влада застосувала провокації. Майданівці навчилися розпізнавати і нейтралізувати провокаторів.
Влада вирішила витиснути людей з Майдану щитами спецпризначенців. Майданівці вистояли і замість знесених барикад збудували нові, потужніші. Україна мобілізувала нових новобранців до Києва.
Що буде далі? Мене про це часто запитують ті, хто не їздив на Майдан, але душею з протестувальниками. Відповім чесно – не знаю. Я гордий за націю і бажаю нам усім перемоги. Та кожен бачить її по-своєму. Люди на Майдані в першу чергу прагнуть відставки Уряду, покарання винних у побитті людей і, відповідно, звільнення затриманих мітингувальників. І, звісно, вони хочуть входження України до Європи. Але ж Європа вже не дуже хоче переговорів з нинішньою непослідовною владою…
А вона тим часом вичікує з виконанням вимог Майдану, усе сподівається, що люди втомляться. Та загнавши проблему всередину, влада тільки спровокує наступні подібні протести, а то й некеровані бунти. Бо протестувальники з Майдану мобілізуються швидко, вони вже згуртовані, їх багато. Це сила, яка ще покаже себе в майбутньому.
Прикрим є й таке: хай би я був неправий, та мені здається, що Майдан вигідний політикам, причому з обох боків… І в цьому найбільша небезпека для щирих мітингувальників. Коли вони стануть непотрібними, їх можуть зрадити. Опозиційним лідерам вигідно тримати в напрузі владу. Вони можуть щось вимагати, коли за ними обурені мільйони українців.
Владі ж можна буде списати на Майдан усі майбутні негаразди в економіці, погіршення життя людей. У цьому буде винен не Уряд проффесіоналів, не провал євроінтеграції, а… Майдан. До всього, завдяки Майдану так легко ділити українців на західників і східняків. Бо, хоч на Майдані є представники абсолютно всієї України, усе ж жителів західних областей більше.
Не здивуюся також, якщо в найближчі дні на Майдані щось вибухне. Молю Бога, щоби ніхто не постраждав. А на такі сумні прогнози наштовхує несподіване надоїдливе „замінування” різних об’єктів столиці. Країну ніби привчають до думки, що десь має вибухнути. Запорука невтішних прогнозів наша подальша ще міцніша згуртованість, пильність і мобілізація. Ми всі, на якому б Майдані не були, маємо контролювати і ситуацію, і своїх політиків. Бо країна у нас, як і життя, – одна…
До речі, в Києві відчутна присутність черкащан. Над Майданом постійно майорить прапор Шевченкового краю. Мільйони телеглядачів бачили на ньому прапори Сміли і Канева. Представники „Свободи” мають у КМДА свій чималий куток, а представники інших партій Черкащини обладнали на Майдані намет. Цікаво, що на ньому майорить також прапор фрегата „Гетьман Сагайдачний”. Його привіз до Києва Сергій Дзюбенко зі Смілянщини, син якого служить на флагмані українського флоту. Екіпаж зв’язався з ним з Амману і попросив виконати таку почесну місію. Тож над Майданом Волі витає дух вільнолюбивої стихії.
Слава Україні!
Олександр ВІВЧАРИК, місто Сміла, журналіст, фото автора
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису