Щоб мати уявлення про те, що з Черкас швидше доїхати у столицю, ніж в Умань, потрібно хоча б раз проїхати в обидва боки. Так само варто з’їздити в інше місто, щоб краще пізнати своє. Усе пізнається в порівнянні.
Днями мені вперше довелося побувати в Полтаві. Звісно, я не оминув обласного краєзнавчого музею, будівлю якого було зведено за проектом художника і архітектора Василя Кричевського. Музей радує око. Тож я мимоволі заздрив його працівникам: сам би працював у будівлі, яка схожа на казковий палац – що зсередини, що ззовні: різьблені двері, герби міст на стінах, кольорова черепиця і яскраві вітражі. Ну просто тобі кольорова життєрадісна пляма серед сірої буденності.
Та приємні і радісні відчуття від побаченого змінює смуток: у мене як черкащанина перед очима зразу ж постає музей Шевченка у Каневі, який теж проектував Кричевський. Цей музей мав би бути не менш прекрасним. Кричевський мріяв створити його у вигляді казкової, життєрадісної української хати. Але його проект «осучаснила», «оновила» подруга Януковича Лариса Скорик. Пригалося і помпезне відкриття після ремонту цього багатостраждального музею у серпні 2010 року. Згадалося, як перші відвідувачі порівнювали його і склепом, а працівники музею – з операційною. Люди старшого покоління важко зітхали і намагалися мені, молодому, пояснити, яким усе ж українським, мальовничим і самобутнім був музей Шевченка усередині до того, як його піддали «покращенню». А десь між відвідувачами в цей час ходила Ганна Герман у капелюшку і розповідала про «стильного Шевченка».
Отже, я мав потрапити до Полтави, побувати в обласному краєзнавчому музеї, щоби зрозуміти, що втратила Черкащина.
Напевне, немає гіршого, коли у задум творця втручається ремісник. У найвищому сенсі теж… Нерозумні люди, що мислять дуже практично, вже багато чого зіпсували на нашій планеті, навіть знищили ціле Аральське море. А що вже казати про повсякденне життя. Ремісники при владі забороняли твори мистецтва, знищували самих митців і, як бачимо, підправляють архітектурні шедеври. Та ремісник може зробити надійну табуретку, міцний будинок, проте він не сотворить дива. Звичайно, ремісники теж потрібні у нашому житті, але не у ролі владних поліпшувачів. Тому витвори наших митців треба оберігати, а не «покращувати». Тоді і витвором безсмертного Кричевського я міг би насолоджуватися в Каневі, а не лише в Полтаві…
Між іншим, Полтава – це місто музеїв і пам’ятників. Зокрема, тут є і пам’ятник полтавські галушці. Через це мимоволі знову пригадуєш свій рідний край. Адже і ми мали щось подібне – пам’ятник варенику. Проте, куди вивезли того нещасного вареника з-під проданого готелю «Росава», мало кому відомо…
Так, тепер я розумію, наскільки цінним був для нас той вареник. У Полтаві я сфотографувався з галушками і можу приїхати до них ще і ще. А на черкаського вареника сьогодні можна подивитися лише на фото. Як і на пам’ятник українському жіноцтву. Ремісники подбали…
Назарій Вівчарик, відповідальний редактор інтернет-сайту «Прочерк»
реклама
Коментарі
Та ні, про бабусю Марію Вівчарик зі Сміли писав Олександр Вівчарик зі Сміли. А зараз обговорюється "пряма мова" Назара Олександровича Вівчарика зі Сміли. Не заплутуйте читачів!
Не про вінницьку, а про фурор на Волині він писав.
http://procherk.info/news/7-cherkassy/16836-smiljanska-babusja-viklikala-furor-na-volini-foto
А ти незнайка тому й незнайка, що читати не вмієш
Адже Одарич до цього брехав і дурив черкащан, завряючи, що в Полтаві найгірша ситуація в галузі системи культури та дошкільного виховання дітей, в т.ч. і в порівнянні з Черкасами.
Але делегація черкащан була шокованя брехнею Одарича.
Одним словом - неук - ремісник.
Але найгірше - він ненавидить Україну і українців.
Тому і обкрадає черкащан, знищує заклади дошкільної дитячой освіти, медицини, культури...
Стрічка RSS коментарів цього запису