Вівчарик: Уявіть, ви – ніхто! Тоді хто?! (Кримські нотатки)

Морський вітер тріпоче великий рушник з написом «Українка», що сохне на шворці. Для власників цього кримського пансіонату – вірмен – це слово таке ж іншомовне, як для мене, українця, інші торгові марки горілки – «Nemiroff» чи «Stoletov».

Таке мелодійне для мене слово – «українка» – виявилося єдиним українським словом, яке оточувало мене у цьому російськомовному середовищі в Криму, який, між іншим є адміністративною одиницею півдня України (роз’яснення не мною придумане, а взяте з Вікіпедії). Так, як це не прозаїчно, але Крим – це УКРАЇНА. Хто в цьому сумнівається? Я!!!

 Загартований далеко не україномовним середовищем в Смілі, де я виростав, я спокійно ставлюся до людей, що спілкуються російською. Більше того, у мене є російськомовні друзі. Але я не комплексую, спілкуючись з ними українською. А от Крим мене дістав. Це вже, вибачте, як ті «5 капель»: «переворот твого світу»…

Я не зміг купити в Криму сувеніри з написами українською мовою. Нема пропозиції! Я не зміг замовити україномовну екскурсію. Нема пропозиції! Але ж так хотілося побачити таку відому пам’ятку архітектури, як «Ластівчине гніздо». І що? У екскурсійному мікроавтобусі нам розповідали про Катерину ІІ, Петра І та інших. На набережній Ялти нам показували Леніна, який там стоїть серед пальм вдягнутий у пальто, бо скульптор не врахував клімату цього міста. Ніхто і не думав туристам розповідати про українську історію Криму: про дружину султана Османської імперії Сулеймана І Пишного Роксолану, про лікаря і письменника Івана Липу, який народився в Керчі, про співачку Оксану Петрусенко. А як можна не згадати НАШОГО, українського письменника, історика і перекладача кримськотатарського походження Агатангела Кримського!!!

Та ви не думайте, що я тіпа такий вумний і всі ці прізвища одразу самі в мене випливли в голові. Я просто прогуглив інтернет. Задав у пошук «Українці в Криму». І все. Не так все безнадійно.

Кримський Ленін у пальто

Українці ж нібито титульна нація в Україні. В мікроавтобусі я з дружиною не був білою вороною. Там були і західняки, і волиняни. Проте екскурсоводи орієнтуються виключно на російськомовних туристів.

Як пояснила мені одна екскурсовод, Крим – інтернаціональне місце… Але це аж ніяк не пояснює, чому дітки в Криму катаються по пірсу на машинках, над якими розвівається прапорець Росії. Машинок з синьо-жовтими прапорцями я так і не побачив…

Коли я їжджу до своїх родичів у Західну Україну, то почуваю себе вдома. Маю на увазі не конкретно будинок чи квартиру, де живуть родичі, а населені пункти: Тернопіль, Івано-Франківськ, Добромиль (Львівська область) тощо. Щодо останнього міста, то там ксьондз намагався спілкуватися зі мною українською, а не рідною для нього польською, розповідаючи мені про історію костелу.

За кордоном я, на жаль, ще не був. Але в Криму я саме так себе і почував: іноземним туристом, що приїхав у якусь державу. Але дуже хочеться відчувати на своїй землі, що ти вдома.

P. S. Порада кримським екскурсоводам: вчіть державну (якщо вже не рідну) мову. Упевнений, я такий не один. У вас будуть набиратися групи туристів.

Назарій Вівчарик, журналіст, відповідальний редактор інтернет-ресурсу "Прочерк"