Мирослав Білоус, 20 років

– Переїхав до Черкас по закінченню школи із Луганська. Хоча першочергово жити тут не думав. Подавати документи у три міста: Київ, Львів та Черкаси. У Могилянку я не проходив за результатами ЗНО, в університет Франка мене не пускали батьки (географічно він дуже далеко від дому). Залишалися Черкаси. Як на мене, і місто, й університет ім. Б. Хмельницького був ідеальним варіантом. По-перше, це край козацької вольності, гайдамацького руху. А по-друге, мовна ситуація у місті переважно з українським нахилом. За своєю суттю я є українофілом, тому для мене було особливо важливо потрапити у місто, де я зможу розвиватися і зростати духовно та емоційно. Як на мене, то Черкаси є осередком українськості. Тут ніхто тебе не «точитиме» за вишиванку та послуговування рідної мови. І що важливо, такий «характер» міста не має ознак шароварщини. Сьогодні я навчаюся на третьому курсі навчально-наукового інституту фізики, математики та комп’ютерно-інформаційних систем. До батьків їжджу двічі на рік. За домом не сумую, оскільки студентське життя повністю захопило. Я не шкодую, що так із балами «зовнішнього» склалося і, що я не потрапив до столиці. Все, що не робиться – на краще.