– Я уже п’ять місяців працюю в ательє: сиджу за машинкою і шию пальта, штани, сорочки. До цього був гурток у Палаці піонерів та навчання у ПТУ № 13. Теперішня робота для мене – не як спосіб для отримання грошей, а як шлях саморозвитку. Оскільки завдяки їй я отримую знання, які мені не дало училище і які дозволяють у майбутньому стати кваліфікованим спеціалістом. Планую отримати цього року вищу освіту. Можливо, це буде ЧДТУ (переклад) чи Київський університет (дизайнер). Ну а далі… прагну здійснити свою дитячу фантазію: показ, подіум, моделі в гарному одязі і я як винуватець того всього. Хочу стати відомою дизейнеркою та прославити Черкаси та Україну загалом. Напевне, саме задля цього я ще у дитинстві повернулася на батьківщину матері. До речі, вона у мене – українка, а от тато – серб. Ще у молодості мама із подругою поїхала на заробітки до Косова, зустріла там батька, закохалася, вийшла заміж, народила мене. Проте, коли мені виповнилося три роки, ми повернулися в Україну. Оскільки у Сербії була війна.
реклама
