– 37 років працюю поштаркою. Щодня долаю 20 кілометрів та розношу близько 3 кілограми кореспонденції. Мені дуже подобається моя робота. Люблю спілкуватися з людьми, люблю спостерігати за їхньою реакцією, коли я віддаю газети, люблю запах преси. Певною мірою я приношу людям добро та інформацію. Щодо робочого дня, то він у мене ненормований. Працюєш – доки все не рознесеш. Буває вийдеш об 11-й, а повертаєшся додому о 18:00. Без обіду, цілий день на ногах. Я обслуговую центр міста. Велосипедом не користуюся, бо, по-перше, відстань між будинками невелика, а по-друге, боязко залишати велосипед без нагляду. Нам газети підвозить машини. Якщо порівняти передплату у 1978-1991 роках із нинішньою ситуацією, то тоді носили скільки кореспонденції, що наприкінці дня рук просто не відчував. Сьогодні передплатники – це переважно люди середнього віку. Виписують, як правило, «Робочу газету» і «Київський вісник». Черкаську пресу, чомусь, практично не передплачують.
Чи не важко мені працювати? Я така людина, що весь час прагне бути у русі. Ні на що не проміняю роботу на свіжому повітрі та ще й на вулицях рідного міста.
реклама
