Тож новий проєкт сайту «ПРОЧЕРК» так і називатиметься – «Фемінітиви». Розповідатимемо ми в ньому не просто про слова, а про тих жінок, які ці фемінітиви уособлюють через свою фахову діяльність, захоплення чи спосіб життя. Про жінок, котрі уособлюють професії, які тривалий час було заведено вважати прерогативою чоловіків. Тож наше видання не лише познайомить вас із цікавими землячками, але й зробить свій внесок у встановлення в нашому суспільстві гендерно-лінгвістичної рівності. А ще через мистецтво фотографії ми спробуємо показати, що фемінітиви – це красиво.
Наша перша розмова – із доценткою Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, кандидаткою філологічних наук Вікторією Руденко, яка розповість нам більше про те, що таке фемінітиви, чи потрібні вони українській мові й наскільки їй самій комфортно бути саме філологинею.
Фемінітиви – це не страшно
– Фемінітиви нашій мові, безумовно, необхідні, – переконана Вікторія Миколаївна. – Будь-яке слово, яке з’являється у нашій мові, збагачує її, вдосконалює і впливає на її розвиток. Якщо в суспільстві виникає потреба назвати якесь нове явище, мова не може на це не відгукнутися.
– Чи є фемінітиви в українській мові нововведенням? Чи, може, в якійсь формі вони існували історично?
– Це дуже непросте запитання. Як правило, вважається, що фемінітив – це називання професії жінки. Так, приміром, для чоловіка маємо маскулінітив «кухар», а для жінки – фемінітив «кухарка». Але насправді такі пари властиві не тільки назвам професій. Історично фемінітиви формувалися для позначення жінок і дочок представників тієї чи тієї професії. Приміром, у коваля дружину називали ковалиха, а дочку – ковалівна, в попа дружина була попадя, а дочка – попівна. Формувалися пари маскулінітив-фемінітив для позначення родинної приналежності (племінник-племінниця, онук-онука), соціального статусу (шляхтич-шляхтянка, селянин-селянка, кріпак-кріпачка). Отже, фемінітиви були завжди. Історики мови кажуть, що перший фемінітив з’явився ще в праіндоєвропейській мові. Це слово «вдова».
– В усному мовленні українців деякі фемінітиви сьогодні сприймаються як такі, що мають грубе або негативне забарвлення...
– Так, фемінітиви, утворені із застосуванням суфіксу -их-, -ш-, іноді -к- для вух наших сучасників звучать грубо, особливо коли вони формуються від прізвищ: Кайдаш – Кайдашиха, Третяк – Третячка. Так само і в назвах професій і посад: голова – головиха, касир – касирша, лікар – лікарша. Тому фемінітиви для цих професій потрібно формувати із застосуванням інших суфіксів.
– Чому, якщо фемінітиви в українській мові не є аж такою новацією, багато хто їх сприймає з осторогою, а то й вороже?
– З осторогою часто сприймають будь-які нововведення, а багато фемінітивів усе-таки є нововведеннями. Словами «кухарка» або «наймичка» нікого не здивуєш. Але зараз з’явилися деканеси, професорки і академчині. Раніше жінки не обіймали таких посад, тому відповідних слів і не було. Думаю, з плином часу мова все розставить на свої місця.
– Сьогодні дехто стверджує, що поширення фемінітивів сприяє «засміченню» літературної української мови. Як ви можете прокоментувати це твердження як філолог?
– Як філологиня я вважаю, що це суцільне невігластво. Українська мова має категорію роду. Тому живим створінням, які розмежовуються за статтю, властиво мати рід – чоловічий або жіночий.
– Чи досліджували ви ставлення самих жінок до фемінітивів? Можливо, спостерігали якісь цікаві реакції жінок на таку ідентифікацію...
– Спостерігала досить цікаві реакції, до речі, й серед своїх колежанок у тому числі. Чим старша людина, тим із більшим рівнем стресу вона сприймає будь-яку новину. Натомість молоді люди новини сприймають швидше і з зацікавленістю. Пам’ятаєте, коли в 1990-х роках в українській мові відновили літеру «ґ», скільки було заперечень? А зараз застосування цієї літери сприймається цілком нейтрально. Думаю, так само буде й із фемінітивами.
Як викладачка можу зробити такий висновок: якщо люди старшого віку, в тому числі й жінки, часто ставляться до запровадження нових фемінітивів негативно, то студентська молодь жодним чином не заперечує. Між іншим, така сама тенденція і з новим правописом. Молодь уже давно звикла до «проєктів», «пресконференцій» і «віцепрезиденток».
– А особисто ви як пишете свою посаду в документах? Доцент чи доцентка?
– Пишу «доцентка». Правда, й досі іноді просять виправити. Доводиться пояснювати, що коли йдеться про жінку, потрібно писати: доцентка, завідувачка, філологиня.
– Дехто вважає, що фемінітиви – ознака гендерно-лінгвістичної рівності в мові. А дехто каже, що їх вживання, навпаки, розмежовує професію чи діяльність за статевою ознакою. Яка ваша думка щодо цього?
– Основне завдання фемінітива – гендерно-лінгвістична рівність чоловіків і жінок. Фемінітиви тривалий час були відсутні в мові через специфічний статус жінки в суспільстві. Її діяльність, як правило, обмежувалася сім’єю, вихованням дітей, підтриманням домогосподарства, забезпеченням побутових потреб чоловіка. Вийти можна було хіба що до церкви. Про це вам краще розкажуть історики та соціологи. Нині ж мовні засоби мають наздоганяти зростання суспільного значення жінок.
Ми навіть можемо сказати, що жінки, розширюючи коло своєї діяльності, розвивають українську мову: з’являються нові слова, які збагачують нашу лексику.
Я б виділила ще одну позитивну рису широкого запровадження фемінітивів: це можливість відійти від російського мовного дискурсу, де в книжних стилях фемінітивів досі немає. Якщо хочемо, щоб наша мова була самобутньою, то застосування фемінітивів – додатковий засіб для цього.
Ми сьогодні живемо в дуже цікавий час зміни старих мовних норм, створення нових. Від того, наскільки ми сприймемо чи не сприймемо ці новації, залежить, закріпляться вони в мові чи ні. Мине час – і мова щось змінить, а щось залишить у старому варіанті.
Дещо про чотири «жіночі» суфікси
– Фемінізму, рухам за права жінок уже близько 200 років. Чи сприяла зміна ролі жінки в суспільстві появі нових фемінітивів, приміром, сто років тому?
– Готуючись до нашого інтерв’ю, я знайшла в літературі цікаві приклади цього. Приміром, Павло Тичина створив від слова «юнак» фемінітив «юнка», а Михайло Драй-Хмара – «юниця». Сьогодні слово «юнка» прижилося і закріплене у словниках, а слово «юниця» – відійшло.
Багато фемінітивів уже ні в кого не викликають жодних заперечень. Уже давно в словниках – не тільки «наймичка» і «кравчиня», а й «учениця», «вчителька», «студентка».
– Ви згадали про кравчиню. Здавалося б, слово як слово. Чому ж нові слова з суфіксом -ин- нас... дивують?
– Так, слова «виборчиня», «членкиня» нас дещо дивують. Це слова нові, цікаві, і їх у словниках поки що немає. Хоча, приміром, слову «членкиня» вже близько ста років (усміхається). Щоправда, в середині ХХ століття його було витіснено з нашого мовлення під впливом російської. Тепер воно відновлює свої позиції.
– Новий правопис, запроваджений у 2019 році, легалізує фемінітиви, я не помиляюся?
– У цьому правописі (параграф 32, пункт 4) фемінітивам виділено близько десяти рядочків. Записано суфікси, за допомогою яких вони утворюються і подано прості приклади: авторка, дизайнерка, директорка, студентка, набірниця, порадниця, плавчиня, продавчиня, майстриня, патронеса тощо. На жаль, складних випадків творення фемінітивів правопис не дає, залишаючи широкий спектр для діяльності мовця.
Відповідно, мовець, використовуючи запропоновані суфікси -к-, -иц-, -ин-, -ес- творить нові слова. Результати такої творчості бувають дуже різні. Адже в нашій мові – чимало правил, і до кожного правила є ціла низка «але». Якщо від одного слова можна утворювати фемінітиви певним способом, то від іншого – ні. Приміром, від слова «доцент» ми можемо утворити слово «доцентка», але від слова «кондитер» варіант «кондитерка» не утвориш (бо це слово вже означає сукупність кондитерських виборів або певний відділ у магазині). Від слова «сантехнік» варіант «сантехнічка» також не утвориш, бо він буде неблагозвучний.
На жаль, наші мовознавці не надто поспішають із розробкою тематики утворення фемінітивів, щоб пояснити нам, що можна, а що – ні. Але я думаю, що все це не за горами.
– Може, ви візьметеся?
– Цілком можливо, тема цікава.
– А можете поділитися вашими напрацюваннями про те, які способи творення фемінітивів найбільш властиві сучасній українській мові?
– Можу. Найуживанішим «жіночим» суфіксом є -к-. Також застосовуються ті, про які вже згадувала: -иц-, -ин- і -ес-. Якщо маскулінітив закінчується на -к, то фемінітив буде закінчуватися на -чк-: співак – співачка. Якщо на -ник, то фемінітив – на -иц-: прядильник – прядильниця. Для безсуфіксних іменників та слів та на -ець фемінітив буде на -ин-: виборець – виборчиня.
Суфікс -ес- є запозиченим, а тому – найменш продуктивним. Так, запозичене слово «поетеса» тривалий час витісняло українське слово «поетка», «адвокатеса» – слово «адвокатка». Я – за українські способи творення слів.
Утім, якщо немає, чим забезпечити формування фемінітиву в українській мові, то можна і запозичувати. Наприклад, у випадках зі словами «баронеса», «дияконеса». Наведу ще один приклад: новотвір «посолка» в українській мові звучить неблагозвучно, тому краще запозичити іноземне «амбасадорка».
Насправді, в мові існує близько десятка «жіночих» суфіксів, але правопис вказує тільки на чотири основних.
«Сантехнічка?» Ні, «пані сантехнік»!
– А які випадки утворення фемінітивів, на вашу думку, є найскладнішими? Як можна вийти з цих ситуацій?
– Найскладніше утворювати фемінітиви тоді, коли ви дотримуєтеся правил, додаєте суфікс, а утворюється неблагозвучне слово (наприклад, «мисливчиня», «воїнка») або слово, яке має інше лексичне значення (наприклад, «пілотка», «електричка»). Тому, на мою думку, в таких випадках краще сказати: пані мисливець, пані пілот, пані електрик, пані сантехнік, пані кондитер, жінка-воїн. Як варіант, пані посол. Наголошу: я висловлюю тут свою думку і думку моїх колег, із якими я це питання обговорювала. Сподіваюся, згодом ці складнощі буде врегульовано правописом і довідниками.
Ще один складний випадок – коли фемінітив має інше значення, ніж відповідний маскулінітив: захисниця, заступниця – це не зовсім те, що жінка-захисник, пані заступник. Захисниця, заступниця – це жінка, яка оберігає когось від чогось лихого. Так, Заступницею називають Божу Матір.
– Назвіть, будь ласка, фемінітиви до слів: нардеп, полковник, нотаріус, зоолог, стоматолог, черкасець.
– Нардепка, полковниця, нотаріуска, зоологиня, стоматологиня, черкаска.
– До речі, трохи відходячи від теми, підкажіть: чим черкасець відрізняється від черкащанина?
– Черкасець, черкаска – жителі міста Черкас, а черкащанин, черкащанка – жителі Черкащини. Тому ви – черкасець, я – черкаска.
– Якщо сільським головою працює жінка, то вона...
– Сільська голова. Як сказати про дівчинку: бідний сирота чи бідна сирота? Ясна річ, що бідна сирота. А про хлопчика – бідний сирота. Це слово спільного роду. Тому, за аналогією, якщо говоримо про жінку, то – сільська голова, чесна староста.
– І ще одне проблемне питання. Коли йдеться про аудиторію, що складається з чоловіків і жінок, чи потрібно повторювати: учні й учениці, українці й українки?
– Я думаю, ні. Бо такі повтори звучать як тавтологія, невиправдане повторення, що порушує комунікативну ознаку культури мовлення, точність. А порушення точності мовлення – це помилка. Хоча питання з повтором аудиторії із застосуванням фемінітива і маскулінітива ще не до кінця розв’язане. Комісії з гендерних питань звертають увагу на те, що обов’язково треба зважати на стать, тож у шкільних підручниках до школярів звертаються: «Учні і учениці!» Як на мене, це неприємно для нашого вуха. Слово «учні» охоплює обидві статі.
– Чи відбувається творення фемінітивів у інших мовах?
– Так. Фемінітив, або «жіноче назовництво» притаманне всім слов’янським мовам. У чеській, словацькій, польській мові фемінітиви давно сформовані. Втім, є ціла низка мов, де фемінітивів немає, бо відсутній граматичний рід як такий.
– Наостанок поставте, будь ласка, запитання тій жінці, в якої ми братимемо інтерв’ю слідом за вами.
– Ліна Костенко звертається до чоловіків такими прекрасними словами: «О, заспівайте дівчині романс! Жінки втомились бути не прекрасними!» Запитайте: «Що вас втомлює бути не прекрасною?»
– А можете пояснити?
– Що нас втомлює бути не прекрасними? Ми зменшуємось від неуважності чоловіків. Ми хочемо кожного дня чути компліменти, ми хочемо, щоб нас надихали на те, щоб бути красивими, хочемо чути лагідні й ніжні слова. Ми настільки загралися у феміністичному русі, так хочемо бути рівними з чоловіками, що забули, наскільки потребуємо ніжності. А цю ніжність нам дають чоловіки.
БЛІЦ-ЗАПИТАННЯ
– Чи вважаєте ви жінок «берегинями роду»? Чи може бути чоловік «берегинею»?
– Берегинею роду може бути тільки жінка, це однозначно. У чоловіка просто немає здатності оберігати родину, її осердя: зберігати традиції, обряди, мікроклімат, затишок. Чоловік може захищати, надихати, але берегинею, на щастя, бути не може.
– Хто в вашій родині приймає важливі рішення?
– Чоловік думає, що він.
– Що в сім’ї, на вашу думку, є чоловічою роботою, а що – жіночою?
– Жіноча робота в сім’ї – це створення затишку. Тільки жінка має котячу здатність будь-яку халупу перетворити на палац.
– Кухня – це чия територія, чоловіка чи жінки?
– Хто перший встав, того і територія (усміхається).
– Як ви ставитеся до декретних відпусток чоловіків?
– Позитивно. Я не вважаю, що виховання дитини – це обов’язок саме жінки. Якщо жінка заробляє більше, а чоловік хоче бути з дитиною, то чому б і ні?
– Який ваш улюблений фільм? Чи дивитеся ви серіали?
– Улюблені фільми – «Покровські ворота», «Любов і голуби», «Куди приводять мрії». Серіали обожнюю. Ми їх завжди переглядаємо разом із чоловіком.
– Чи є у вас людина, на яку ви рівняєтеся? Хто для вас є авторитетом?
– Немає. Я б хотіла на когось рівнятися, наприклад, на моїх учителів, але, на жаль, не виходить.
– Яку книжку ви прочитали нещодавно?
– Я постійно перечитую книжки Сергія Довлатова. Буквально кілька днів тому перечитала його «Заповідник».
– Як ви підтримуєте фізичну форму?
– Ми, викладачі, бігаємо на пари з корпусу в корпус (усміхається).
– Де б ви хотіли побувати?
– Не знаю. Я – щаслива жінка, і хочу бути тут і зараз.
– Зараз модно орієнтуватися на здорове харчування. Чи дотримуєтеся ви якоїсь дієти?
– Бувають моменти, коли думаю: все, з понеділка почну. Але, на жаль, бракує сили волі...
– Яке ви маєте хобі? Чи вистачає на нього часу?
– Моє хобі – це моя родина. Найбільше задоволення отримую від спілкування з нею. Часу на це завжди вистачає.
– Чи маєте ви домашніх тварин? Яких? Хто за ними доглядає?
– Не маю. У мене маленька квартира, і тримання в ній тварин було б знущанням із них. Хоча я б дуже хотіла собаку породи бігль.
– Чи здійснилася найзаповітніша мрія у вашому житті? Яка це мрія?
– Здійснилася. Я зустріла свого коханого чоловіка. Це була моя найзаповітніша мрія.
– Яке найбільше досягнення у вашому житті?
– Пройдене нам завжди здається легким, а цілі попереду – складними. Тому моє найбільше досягнення – попереду.
Максим Степанов
Авторка ідеї Ірина Хроменко
реклама
Коментарі
Спасибо за совет. Я подумал над ним и счёл его бесполезным для себя. Ещё раз спасибо за заботу.
Спасибо, Агасфер.
ти спочатку мову вивчи, а потім будеш про ідіотізми розмірковувати
Стрічка RSS коментарів цього запису