В деяких населених пунктах області під час війни збільшилася кількість безпритульних тварин. Причини різні: когось залишили господарі, коли швидко виїжджали у безпечніше місце, когось загубили по дорозі з одного Центру допомоги біженцям до іншого. Тварини, як і люди, переживають стрес у цей час. Однак для більшості українців життя чотирилапих, яких вони прихистили, також важливе. Тому й намагаються їх врятувати, як би важко не було.
Про те, як працюють зооволонтери й загалом про ситуацію з безпритульними тваринами на Черкащині розповідає депутатка обласної ради та засновниця БФ “Серце Друга” Яніна Тиховська.
Ціль №1 - евакуація тварин, що мають інвалідність
Ви всі прекрасно пам’ятаєте, що творилося в перші дні повномасштабного наступу рф. Місту Умань також дісталося під час обстрілів. Деякі снаряди розривалися неподалік місць, де були тварини. В ті дні взагалі було важко зрозуміти, що відбувається і куди бігти. Однак одне ми усвідомлювали чітко - маємо першочергово евакуювати тварин, які в разі небезпеки не зможуть вижити без підтримки людини, тобто старих та інвалідів. Над цим і працювали. На щастя, відгукнувся один із благодійних фондів Польщі, які опікуються безпосередньо такими тваринами. Ми підготували відповідні документи для 15-и собак і відвезли їх до польського кордону. Там нас зустріли партнери з благодійного фонду і прилаштували чотирилапих у безпечному місці.
Ціль №2 - забезпечити тварин кормом
Скажу відразу про Умань, оскільки працюю тут і найкраще знаю про ситуацію. Коли люди почали масово виїжджати, на вулицях нашого міста з’явилося багато домашніх котів і собак, які в одну мить перетворилися на безпритульних. Тоді ми й зрозуміли, що маємо опікуватися не лише тією сотнею собак, які в притулку чи на перетримці, а й про всіх у місті, адже вони скоро стануть агресивніші, можуть почати кидатися на людей, якщо не знайдуть що поїсти.
Вантаж від польських партнерів. Джерело: ФБ Благодійний фонд «Серце Друга»
Тож почали запасатися кормом. Тут нам пощастило, адже маємо багато партнерів за кордоном, які відразу почали телефонувати й пропонувати свою допомогу.
Завдяки волонтерам ми розосередили корм по різних мікрорайонах міста і підгодовували тварин, яких полишили господарі. Також допомагали людям, які в такий складний час не можуть самостійно купити цей корм. За будь-яких обставин тварини не повинні голодувати.
Якщо говорити про ситуацію в інших районах в області. То трохи важче було у Смілі, адже волонтери мали складнощі в логістиці для доставки кормів. У Черкасах все стабільно, вони ще й нам намагалися допомогти. Тут все залежало від того з ким раніше працювали наші фонди. В цей непростий час закордонні партнери надають колосальну підтримку.
Тож, харчами ми забезпечені. А все, що зараз надходить, відправляємо для тварин на щойно звільнених територіях чи в населених пунктах, де тривають бойові дії. От нещодавно відправили на Київщину, Донбас, Дніпропетровщину, Харківщину тощо.
Ціль №3 - прилаштувати тварин
“Коли кіт під боком, то й у підвалі сидіти не так страшно”
Зараз намагаємося знайти якомога більше добрих господарів для наших чотирилапих.
Так говорити не слід, але з початком війни багато українців зрозуміли, наскільки для них важливі їхні домашні улюбленці. Сподіваюся, що після її завершення люди усвідомлять наскільки важливо піклуватися про них і таки на обласному рівні та й на рівні громад будуть прийняті відповідні програми по регулюванню чисельності безпритульних.
Адже зараз тварин у місті стало більше. Багато з них господарі залишають, тікаючи у безпечніші регіони, багато втрачають під час транспортування.
Тому на сьогодні найбільша наша потреба - добрі руки для чотирилапих. Мрію, аби щодня телефонувало хоча б по 10 людей і хотіли забрати по тваринці. Хоча, правду кажучи, зараз дещо збільшилася й кількість охочих забрати собі додому тваринку. Люди зрозуміли наскільки хвостаті для них важливі і стали менше “перебирати”. Якщо раніше часто просили маленького і породистого цуцика, то тепер перевагу надають великим та середнім собакам, бо це не лише підтримка, а й, так би мовити, охорона помешкання.
А взагалі, коли кіт чи пес під боком то і в бункері сидіти не так страшно.
Везуть навіть павуків у півлітрових банках
За ці два місяці побачила багато доказів того, що українці насправді люблять своїх домашніх тварин. І тих, хто піклується значно більше, ніж тих, хто покидає. Приміром, мої дівчата волонтерки розповідали історію, що в Центр допомоги біженців в Умані приїздили люди, які везли не те що щурів, а навіть павуків. Посадили їх у півлітрові банки й заховали, бо дуже переживали за те, як відреагують інші люди. Адже ставлення до цих комах не у всіх позитивне.
Я також не раз була перед кордоном із Польщею і спостерігала за тим, як українці евакуюють своїх улюбленців. Вразив один чоловік, який у мініатюрному авто перевозив багато собак маленьких порід. Їх було стільки, що водія і не видно. Всі, хто стояв у черзі разом із ним, мимоволі посміхалися. Усмішка на обличчі з’являлася навіть утих, хто пережив жахіття окупації. Всі махали веселим “хвостикам”, що метушилися в авто.
Не менше здивувала старенька бабуся, яка сиділа на стільчику перед зеленим коридором з невеликою торбинкою в клітку. За пазухою вона тримала свого котика. Без ніяких кліток чи переносок, а просто в руках. Взагалі коти - це досить проворні створіння і як він у неї там висидів - загадка і для мене. Бабуся майже не мала речей, але взяла з собою, напевно, найдорожче.
Такі історії українців, які не полишають своїх домашніх улюбленців за будь-яких обставин, надихають. Зараз не важко виїхати з твариною, на багатьох кордонах можна це зробити без дозвільних документів. Однак, якщо ви лише плануєте переїжджати, то краще подбати про необхідні дозволи, бо подекуди починають вводити обмеження. Така політика в принципі зрозуміла. Європейські крани намагаються убезпечити себе від проблеми, яка потім може виникнути через безконтрольний ввіз тварин без вакцин і необхідних документів.
Однак, не покидайте своїх улюбленців напризволяще, бо поряд може не бути волонтерів і ваш “друг” загине. Я розумію, що буває справді важко їхати з тваринами, виникають труднощі із житлом, але, коли хочеш врятувати, то можливості завжди знайдеш. Також не бійтеся брати покинутих тварин вони можуть бути у сотню разів більш вірними, ніж породистий песик із розплідника. Тварина добре розуміє, коли її рятують і вміє бути вдячною.
Довідково: Яніна Тиховська заснувала благодійний фонд “Серце друга” у 2014-му році. Всі ці роки жінка разом з іншими волонтерами опікувалася безпритульними тваринами в Умані. Вони писали проєкти й програми подавали їх у міську раду. Словом, прагнули навести лад у рідному місті з безпритульними тваринами.
Щоб поширити ці ідеї у масштабах області Яніна й вирішила стати депутаткою обласної ради.
З початку каденції вона працювала над проєктом Програми регулювання чисельності безпритульних тварин в області і її мали розглядати на одній із сесій. Все-таки боротися з безпритульними тваринами значно важче, ніж запобігати їхньому розмноженню на вулицях міст і сіл нашої області. Однак почалася війна і питання відклали.
Про це йдеться на сайті Черкаської міської ради.
реклама
