Замість радянського генерала – український: вулицю у Дахнівці пропонується перейменувати на честь Героя Визвольної боротьби

Костянтин Коротєєв, чиє ім’я на сьогодні носить одна із вулиць Черкас – росіянин, який все життя воював спочатку за Російську імперію, а потім – за радянську владу і комуністичні ідеї.

Учасник оборони Луганська в часі його проголошення «столицею» фейкової «Донєцко-Кріворожскої рєспублікі», яка протистояла Українській державі (1918), придушення антибільшовицького повстання в Самарській губернії (1919), німецько-радянського спільного поділу Польщі (1939), радянського вторгнення до Фінляндії (1940) та радянсько-німецької війни 1941-1945 років. Депутат Верховного Совєта СРСР, помер і похований у Москві.

Про це пише офіційний сайт Черкаської міськради.

У 1983 році, який запам’ятався громадянам СРСР хіба що безпричинно збитим радянською ракетою цивільним корейським «Боїнгом», на борту якого загинуло 269 мирних людей, а Черкасам – ювілеєм битви за місто в часі Другої світової, на честь Коротєєва (через 30 років після його смерті) перейменували колишню вулицю Чапаєва у щойно приєднаній до Черкас Дахнівці.

20 квітня 2022 року, в часі обстрілів території України російськими ракетами, топонімічна комісія Черкас одноголосно підтримала рішення рекомендувати міській раді перейменувати вулицю, що носить ім’я радянського генерала Коротєєва, на вулицю Юрія Тютюнника – генерал-хорунжого українського війська, родом з Черкащини. Без жодного «вгадування дат», сталося це саме в день народження визначного українського полководця.

У спогадах, написаних перед розстрілом, він сам так писав про це: «народився, коли люди під церквою Паски святили» – 20 квітня 1891 року в селі Будище на Звенигородщині (сучасна Черкаська область). По материнській лінії він був онуком Ярини, сестри Тараса Шевченка.

Юрко успішно закінчив школу в рідному селі та Першу гімназію в Києві. У 16 років залишився за господаря в родині, замість померлого батька. Коли хлопцеві було 17 років, “Київська земська газета” опублікувала його першу замітку. Згодом став її постійним кореспондентом. Писав статті з сільського господарства, кооперації, садівництва.

Падіння царя і розвал Російської імперії зустрів на службі у війську в Криму – на той час вже був учасником Першої світової від перших її днів, мав важке поранення в бою проти німців.

У травні 1917-го увійшов до Українського військового клубу ім. гетьмана Петра Дорошенка в Сімферополі. Брав участь в українізації військових частин Сімферопольської залоги. 10 червня обраний членом Української Центральної Ради. Наполягав на створенні українського війська. Із початком переговорів Центральної Ради з німцями, які не підтримав, Тютюнник виїхав на Звенигородщину. Там узявся за створення загонів Вільного козацтва.

Критично ставився до всіх українських політиків та верховної влади, проте вірив у простого українця й рядового українського солдата, самовіддано боровся за ідею Української держави і став одним з найкращих українських полководців.

У Першому Зимовому поході за п’ять місяців (грудень 1919 – травень 1920 року) Армія УНР під командуванням Омеляновича-Павленка та Юрія Тютюнника, яка вела бої з білогвардійськими й більшовицькими військами, пройшла тилами ворога близько 2,5 тис. кілометрів, визволяючи населені пункти Житомирщини, Київщини, Черкащини, Вінничини, Миколаївщини, Одещини... У переліку міст, біля яких відбулися основні бої походу - Жашків, Умань, Канів, Сміла, Золотоноша і Черкаси. “Я любив спостерігати Юрка Тютюнника в бойовій атмосфері: в ньому було щось спортсменське. Боротьба була його стихія, а саме власне в масштабі партизанщини. Здібний до малої війни й у нормальних умовах”, – писав у мемуарах генерал-полковник Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко.

За участь у Першому Зимовому поході головний отаман Армії УНР Симон Петлюра нагородив Юрія Тютюнника орденом Залізного Хреста за №1.

Наступного, 1921 року генерал-хорунжий Тютюнник очолює Партизансько-повстанський штаб, готує загальне антибільшовицьке повстання в Україні, а в листопаді стає командувачем Української повстанської армії у Другому Зимовому поході проти московських більшовиків.

Після поразки Визвольних змагань разом з родиною виїжджає за межі земель, окупованих більшовиками, проте не залишає Україну – з дружиною і двома доньками живе спочатку у Львові, а потім – у Санжавці і Снятині на Івано-Франківщині. Звідти перебирається до Чернівців, де працює над організацією чергового антибільшовицького повстання в Україні.

Проте радянським спецслужбам вдалося успішно реалізувати «Справу №39» із виманювання Тютюнника на окуповану більшовиками територію (нібито для очолювання в Україні вигаданого повстанського центру) – у червні 1923 року його захопили під час переправи через Дністер.

Досить довго Тютюнника «обробляли», намагаючись зробити українського генерала символом «лояльності» радянської влади до тих, хто перестав проти неї воювати.

Тютюннику навіть дали змогу співпрацювати із Всеукраїнським фотокіноуправлінням, він писав для нього сценарії, публікувався в радянській пресі. У фільмі «ПКП» зіграв самого себе, причому акторам, які грали Пілсудського, Петлюру і петлюрівських офіцерів, розповідав, якими ті були насправді, а не за радянськими пропагандистськими «інструкціями».  На тих акторів лекції людини, вдягнутої за роллю в генеральський мундир УНР з тризубами в петлицях, справили незабутнє враження, адже вони знали, що перед ними – справжній генерал-хорунжий…

Коли працював над сценарієм фільму Олександра Довженка «Звенигора» (у титрах фільму Юрко Тютюнник "замаскований" під псевдонімом "Юртик"), колишній генерал-хорунжий Армії УНР, який виріс у гайдамацькому краю Звенигородщини і добре знав його легенди, прописував сюжет фільму про скарби, закопані гайдамаками у надрах гори. У фільмі цьому радянські пропагандисти «побачать між рядків» неприховану любов творців кіно до України – не те відношення, що має бути у «савєтского чєловєка».

У лютому 1929 року Тютюнника за підозрою у «контрреволюційній діяльності» арештовують у Харкові, де він жив і працював на той час. На допитах він не таївся зі своїми переконаннями. “Практична політика Радвлади сприяє розвиткові української національної культури, але інтереси нації не обмежуються культурним розвитком, – записано зі слів Тютюнника у протоколі допиту. –  Виходячи з сучасного становища, треба сказати, що всяка інша форма влади матиме більше змоги дотримувати національний розвиток, ніж радвлада… Незалежна Українська держава може бути тільки буржуазною. Бо радянська концепція усуває принцип незалежної державності”. Після майже року тюрем у Харкові й Москві, Юрія Тютюнника розстріляли у жовтні 1930 року…

24 серпня 2021 року, у рамках масштабного фестивалю «Кіношот», проведеного до 30-річчя Незалежності України в Черкасах зроблено цікаву сучасну демонстрацію під відкритим небом у Долині троянд німого фільму О.Довженка "Звенигора". Сотні черкащан із захопленням дивилися дивом збережений у архівах майже столітній фільм за сценарієм свого земляка Юрія Тютюнника. Тепер ім’я людини, якої бачили у титрах фільму, показаного в Долині троянд, має з’явитися і в назві вулиці у мікрорайоні «Дахнівка», який зовсім поруч…

Пропоноване нині топонімічною комісією перейменування вулиці у Дахнівці ставить за мету повернення Україні імен героїв Визвольної боротьби, чию справу продовжують бійці сучасних Збройних Сил України.