Переселенців зараз насамперед турбує стан їх житла на наших чи тимчасово окупованих територіях, а влада на Черкащині не може сповна усіх забезпечити житлом. Принаймні на брак житла для проживання скаржаться внутрішньо переміщені особи, хоч обласна влада і запевняє, що кількість місць з комунальних закладах, гуртожитках та готелях області для ВПО. На зустрічах же виходить геть інакше, переселенці зазначають, що часто потерпають саме від потреби шукати житло. Так, нещодавно ЗМІ інформували, що переселенці, зокрема, мають виїхати найближчим часом з черкаських гуртожитків, звільнивши місце студентам. Водночас, житлове питання (оренда, виплата компенсації за поселення) – не єдина проблема переселенців.
Аналіз роботи влади з внутрішньо переміщеними особами провів Черкаський правозахисний центр. Сьогодні у Золотоноші відбулася тристороння зустріч з владою переселенцями та волонтерськими центрами, де правозахисний центр презентував ідею інтеграційного хабу Черкащини та окреслив проблематику. На зустрічі були присутні всі структури, які так чи інакше опікуються ВПО.
– Ми провели аналіз роботи органів місцевого самоврядування по Черкащині (не окремої громади, а загалом громад області), довідалися, як громади працюють з ВПО. Зразу скажу за проблематику: відсутні плани інтеграції ВПО до нових умов життя; у громадах немає розуміння, що робити з ВПО у довгостроковій перспективі; слабка інформаційна робота щодо співпраці з ВПО; не проводиться комплексний аналіз потреб ВПО, – перелічив керівник Черкаського правозахисного центру Тарас Щербатюк.
Водночас, фахівець навів і успішні приклади роботи з переселенцями, зокрема, у західних областях України. В ідеалі фахівець радить створювати такий собі інтеграційний хаб, де можна було б надавати і психологічну, і юридичну, і інформаційну, і гуманітарну допомогу. У Золотоноші, між іншим, подібний хаб міг би бути створений на базі волонтерського центру, що розміщується у Будинку культури. Тарас Щербатюк зазначив, що теорія опирається на практику. Так, ряд таких інтеграційних хабів створено в Західній Україні, де влада і громадські організації активно співпрацюють.
– Там місцева влада надає певні приміщення на базі яких за певну суму коштів, виділених з бюджету і за грантові кошти, ремонтуються приміщення і в цьому центрі людина може зупинитися, там займаються пошуком ресурсів. На базі центру зареєстровані сторінки в соцмережах і ведеться пошук і вакансій, і тренінгів, і гуманітарної допомоги. Загалом, там є тісний взаємозв’язок громадського сектору і влади. Ми бачимо, що громадські організації самостійно не витягнуть всю проблематику з ВПО на собі. Якщо місцева влада не буде працювати в партнерстві з громадськістю, не створюватиме плани заходів, не виділятиме фінансів, то нічого не буде. Бо громадські ініціативи – це короткострокові перспективи на декілька місяців, але весь тягар просто так люди не витягнуть. Потрібна робота влади на місцевому рівні на навчання, перенавчання, на роботу з бізнесом, – каже Тарас Щербатюк.
Керівник СпівДія Хабу Володимир Панченко зауважив, що необхідність створення єдиного інтеграційного центру показала робота в Черкасах, де через гуманітарний центр пройшли вже десятки тисяч переселенців.
– Інтеграційний хаб складається з багатьох компонентів, бо комусь треба робота, комусь психологічна підтримка, комусь юридична консультація, бо люди втратили документи, а комусь треба робота соціального працівника. До слова, ми нещодавно почали дитячий проект, щоб задіяти дітей-переселенців. Стали проводити заходи для дітей, що розвантажує батьків, дає змогу в цей вільний час, поки зайнята дитина, поспілкуватися чи вирішити якісь проблеми, соціалізуватися, – каже Володимир Панченко.
Все ж більшість присутніх переселенців цікавилися юридичними питаннями, зокрема, щодо компенсації за знищене житло.
Тарас Щербатюк провів інформаційну сесію з питань механізмів компенсації по зруйнованому житлу, порядку подачі заяв до Європейського суду з прав людини за зруйноване житло, також було висвітлено роботу ініціативи «Трибунал для путіна», де Черкаський правозахисний центр проводить фіксацію воєнних злочинів, скоєних росією. Також відбулася серія консультацій щодо механізмів захисту прав внутрішньо-переміщених осіб.
У цілому Черкаський правозахисний центр вже допоміг скласти 35 заяв по зруйнованому житлу.
У контексті порушеного питання обговорювали можливість будівництва тимчасового житла в Черкаській області. Тут люди посилалися на досвід Львівської чи Чернігівської областей, або Київщини, де вже будують модульні будинки для вимушених переселенців.
Водночас, представники золотоніської влади зауважували, що влада приймає найнеобхідніші заявки, наприклад, по допомозі ремонту орендованого житла, або по доставці дров до орендованого житла переселенцями для підготовки до зими.
Представниця золотоніського ЦНАПУ Людмила Нелина зауважила, що попри активну роботу в громаді, поки не буде активного ядра в громаді, яке схоче допомагати людям, то буде створено тих соціальних зав’язків, які треба.
– У мене родичі їздять в Покровськ і назад, все їздять і рятують майно. Це проблема. Їм важко пояснити, щоб не їздили. Це болісно їм втрачати майно. Але все ж переселенці мають розуміти, що врешті те, що там, воно там, а життя вже йде тут. І їм треба приймати рішення, чи вони тут будуть зимувати, чи ні. Так, з житлом в громаді тяжко, продукти намагаємося знаходити, шукаємо ліжка, матраци, одяг. І є люди, які готові безкоштовно проводити світло, або встановлювати санвузли в хатах. Але спершу переселенці мають прийняти рішення, де вони будуть. Бо таке зараз життя, – каже Людмила Нелина. – До слова, з більше 3 тисяч ВПО, які на обліку, лиш один чоловік у нас пропонував роботу на волонтерських засадах… А треба гуртуватися, допомагати. У цей час після роботи наші працівники сортують набори, перекладають, фасують продукти переселенцям.
Начальник служби у справах дітей, сім’ї, молоді та спорту Золотоніської громади Ніна Засенко каже, що і з роботою можуть бути проблеми, та всерівно все можливе влада намагається робити.
– Раніше ми були перевалочним пунктом, тепер Черкащина розглядається переселенцями як місце постійного проживання. Але такі люди мають розуміти, що робота у нас, на жаль, менше оплачується, ніж в деяких регіонах, – зауважує Ніна Іванівна. – Рівень зарплат в нас нижчий, ніж в у регіонах, звідки переселенці.
– Ми тікали від війни, а не від бідності, тож розуміємо, що необхідно і тут працювати, як є змога – будемо. Водночас, хотіли б дійсно більше поінформованості від влади і відповідних структур щодо і житлових питань, і питань працевлаштування, – зауважила одна з присутніх переселенок.
Тарас Щербатюк зауважив, що практика подібних зустрічей показує, які є проблеми і недопрацювання і порадив працювати спільно для вирішення питань. Зауважив також, що в Черкасах до повномасштабного вторгнення була лише одна громадська організація, створена переселенцями. Тепер це згуртовані люди, які допомагають багатьом, зокрема, і бізнесу зі східних областей переїздити в Черкаську область.
– Як ми бачимо успішну роботу з переселенцями? Має бути база, щоб всі потреби ВПО могли бути забезпечені, а це наявність місця проживання, це робота, це освіта, це раптові базові потреби, як продукти чи одяг. І варто було б мати онлайн реєстр потреб, щоб бачити з якого в який волонтерський центр можна було б перекинути продукти чи речі тощо. Активно такий механізм працює по Звенигородській громаді, де ми з ними обмінюємося інформацією, – розповів Тарас Щербатюк. – Наприклад, тут згадувалося паливо дня обігріву житла взимку, то до мене нещодавно зверталися донори, які могли надати таку допомогу, але я не мав інформації, кому треба тверде паливо. Так само по іншим складовим. Тож онлайн реєстр у рамках діяльності інтеграційного хабу був би вкрай доречним, – зауважує Тарас Щербатюк.
Врешті було досягнуто домовленостей щодо спільної роботи по створенню найближчим часом ХАБУ в місті.
