Жителі чотирьох міст, зокрема Черкас, та вимушені переселенці одночасно переглянули документальну стрічку «Фортеця Маріуполь. Орест». Захід відбувся у межах Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA 10 грудня в освітньому хабі «Halabuda», – про це повідомляє кореспондент видання «Прочерк».
Подію провели у Міжнародний день прав людини. Спільний перегляд кінофільму з репертуару Docudays UA здійснили в чотирьох містах, які сполучили у режимі онлайн: Дніпро, Харків, Чорноморськ та Черкаси. Фестиваль документального кіно про права людини «Docudays UA» щорічно проводять у Києві, після чого найкращі фільми демонструють у рамках Мандрівного фестивалю.
«Фортеця Маріуполь» – це цикл фільмів, побудованих на відеодзвінках до українських воїнів, які були оточені російською армією на заводі «Азовсталь».
«Для спільного показу обрали саме цю стрічку, бо Маріуполь став певним символом опору в російсько-українські й війні. Це найбільше місто, яке захопили та зруйнували окупанти під час широкомасштабної війни. Фільм «Фортеця Маріуполь. Орест» є концентратом сенсів, які несе сьогодення. Також для нас сьогодні було важливо те, що, незважаючи на війну та вимкнення світла, нам вдалося об’єднати кілька міст», – поділився Юрій Чумак, організатор заходу та регіональний координатор Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
До заходу в онлайн режимі долучився головний герой фільму – Дмитро Козацький на псевдо «Орест» – голова пресслужби полку «Азов». Він від початку російського вторгнення висвітлював ситуацію в Маріуполі та на «Азовсталі», а згодом разом із побратимами перебував у полоні. «Орест» перебував у неволі чотири місяці. Вже після виходу в світ документальної стрічки української режисерки Юлії Гонтарук «Фортеця Маріуполь. Орест», Дмитра Козацького повернули додому під час обміну бранцями.
До фільму «Фортеця Маріуполь. Орест» увійшли також кадри, які Дмитро Козацький відзняв особисто під час оборони міста Марії. Він розповів, що фільмував події для того, щоб показати світові, як жорстоко російські війська обстрілюють Маріуполь та «Азовсталь».
«Перший час, поки була можливість, ми їздили містом та знімали відео, які журналісти могли б використовувати у своїх сюжетах, щоб висвітлювати події, що відбувалися у Маріуполі. Деякі кадри відзняті мною просто на телефон. Наприклад, коли в госпіталь прилетіла авіабомба, завалила операційну та кімнату, в якій лежали поранені бійці, тоді я знімав усе на емоціях. Я розумів: все, що я маю зараз робити – знімати, для того щоб усе це задокументувати. Це дало нам змогу повідомити про те, що стався цинічний обстріл польового госпіталю. Тоді кожен день міг бути останнім, і я не думав, що відзняті мною кадри стануть частиною документального фільму», – пригадує військовий «Орест».
Кореспонденту «Прочерка» боєць розповів про найскладніший для нього день перебування на «Азовсталі»: «Весь період оборони був складним. Найважчий день – 15 квітня, коли по нашому бункеру прилетіла авіабомба. Загинули побратими, багатьох поранило. Твої друзі помирають перед тобою, ти бачиш їхні тіла, як їх відкопують. Страшно, коли ти знаходишся в епіцентрі цього всього, але сам не можеш нічого зробити»…
По завершенню кінопоказу глядачі з чотирьох міст онлайн обговорили нову стрічку, поділилися власними враженнями та мали можливість поставити свої запитання Дмитру Козацькому. Крім того, боєць полку «Азов» закликав не забувати про тих, хто досі перебуває у полоні.
Організатор заходу Юрій Чумак зазначив: «Наш формат передбачає обговорення глядачами побаченого. Кіно є для нас інструментом, завдяки якому ми унаочнюємо та доносимо цінності прав людини. Під час обміну думками ми розуміємо, як фільм спрацював на аудиторію».
«Такі заходи є важливими для регіонів, які перебувають у тилу. Тут люди більше спостерігають за війною з новин та інколи забувають про те, що відбувається на фронті. Особисто мене найбільше вразила розповідь Дмитра Козацького про те, що у Маріуполі постійно лунали вибухи. Люди безперервно перебували «у повітряній тривозі». Після перегляду переселенці розповідали власні історії, це дало змогу ще глибше зануритися у ті події», – поділилася враженнями учасниця заходу Людмила Фіть.
Окрім обласного центру, Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини «Docudays UA» завітав на Черкащині до Канева, Золотоноші, Чигирина та Сміли.
Прикметно те, що у Черкасах показ стрічки «Фортеця Маріуполь. Орест» відбувся в евакуйованому з Маріуполя хабі «Halabuda». У 2015 році подружжя Дмитро та Людмила Чичери почали збирати та надавати гуманітарну допомогу військовим, а також переселенцям, які їхали з окупованих росією територій до Маріуполя. Згодом волонтерська діяльність масштабувалася в один із найбільших маріупольських хабів. На базі «Halabuda» Дмитро Чичера створив освітній простір, де заснував першу Маріупольську школу фотографії. Також хаб пропонував курси іноземних мов, групи психологічної підтримки, пізніше серед послуг з’явилася бізнес-освіта. Від початку повномасштабного вторгнення росії «Halabuda» знову перетворилася у волонтерський штаб.
«За той час, поки частині нашої команди вдалося там протриматися, ми надали допомогу більше ніж 25 тисячам маріупольців. Члени нашої команди розвозили допомогу по всьому місту. У самому хабі створили невеличкий кабінет, де волонтери, які мають відповідну освіту, надавали першу медичну допомогу. Це тривало, поки у Маріуполі не почалися вуличні бої», – пригадує Людмила Чичера.
Вона разом із дітьми евакуювалася до Запоріжжя. Її чоловік Дмитро Чичера залишився у Маріуполі, щоб продовжувати допомагати людям, 17 березня він зник безвісти. Уся матеріально-технічна база «Halabudи» була розграбована окупантами. Людмила Чичера почала відроджувати хаб у Запоріжжі. Допомагали військовим підрозділам запорізького напрямку та відновлювали освітні проєкти. Проте, через постійні обстріли Запоріжжя, «халабудяни» були змушені переїхати до Черкас.
«Черкасці нас привітно прийняли, не хочеться думати про те, що через війну доведеться їхати ще далі від дому. Ми раді працювати на благо черкаської громади та допомагати переселенцям, таким, як ми. Продовжуємо свої освітні проєкти, тому що розуміємо, що людям потрібно дати вудку, для того, щоб вони могли собі зловити рибку», – поділилася координаторка хабу Людмила Чичера.
Завдяки міжнародним партнерам у «Halabuda» безкоштовно проводять різнопланові заходи: тренінги з бізнес-освіти, арт-терапевничну діяльність у супроводі психологів, воркшопи для дітей зі створення анімації, комп’ютерні курси для початківців, групи невимушеного спілкування для психологічної підтримки. Також Людмила Чичера мріє відродити справу свого чоловіка – Маріупольську школу фотографії та створити на базі «Halabuda» у Черкасах фотоклуб. Наразі ж у хабі провели перший майстер-клас з фотографування, щоб зрозуміти, чи цікаво це для черкасців.
Крім того, у Черкасах дехто з членів «Halabudа» займаються ремонтом дронів для військових підрозділів. Людмила Чичера розповіла, що через їхні руки пройшли вже сотні безпілотників.
Анастасія Бут
