Сільські громади Чорнобаївщини, Драбівщини та Чигиринщини знову й знову відчувають на собі турботу небайдужих людей.
Маленьким вихованцям кононівського дитсадка, що на Драбівщині, невдовзі буде по-сучасному комфортно й затишно перебувати в стінах рідного закладу. Звістка, що вже скоро сюди проведуть газ, приємно вразила чи не всю громаду села. Кілька тижнів тому фонд «Лицем до лиця» перерахував 60 тис грн дошкільному навчальному закладу на підведення газу.
За словами завідувача дошкільного закладу в Кононівці Ольги Хімченко, садочок підтримують місцеві орендарі, проте щоб допомогти коштами в такому обсязі й мови не було. Жінка не натішиться, що вже наступного року в садочок проведуть газ. Нині закладаються труби для проведення води до котла в кочегарці, а також для підведення газу до приміщення. Працівники дитсадка також долучаються до роботи, адже взялися самотужки штукатурити стіни. Основну суму витратять на придбання газового котла та обладнання. На думку Ольги Хімченко, такими вчинками благодійники продовжують життя не лише дитсадка, а й усього села, що сьогодні дуже важливо.
А в Кантакузівці завдяки благодійникам облаштували Будинок культури. На це фонд виділив 55 тис. грн.
За словами сільського голови Юрія Твердохліба, в приміщенні клубу замінено троє дверей, на що витратили 10 тис грн. Стіни всередині оббили сучасною вагонкою, придбали нові штори з карнизами, пофарбували підлогу, заасфальтували під’їзд. Планується також капітальний ремонт фундаменту, що надасть будівлі свіжого, оновленого вигляду.
– Дякуємо добрим людям за допомогу, тепер у клубі буде веселіше й по-сучасному, – розповідає Юрій Григорович. – Як був концерт, то повнісінький клуб народу зібрався. Всі захоплено оглядали оновлені залу, фойє, дякували благодійникам, що не забули і їх, селян.
На переконання Володимира Зубика сільські заклади культури сьогодні незаслужено забуті державою. Це осередок культурного розвитку перш за все сільської молоді, яка, на жаль, багато в чому обділена. Також він виступає за те, аби в селах були гідні умови навчання дітей, затишні і комфортні дитсадки, школи.
– Діти не повинні потерпати від того, що держава не може дати раду закладам освіти, а тим більше якщо йдеться про найменших її громадян, – каже Володимир Зубик. – На жаль нині сільським закладам освіти, культури, медицини чи не найважче. Їм нема звідки чекати допомоги, бо бюджетних коштів ледь вистачає на заробітну плату. Про спонсорську підтримку годі й говорити. Де в селі шукати мецената? Допомогти може хіба що підприємство-орендар, однак не всі представники бізнесу беруть на себе утримання соціальної сфери.
Володимир Володимирович у Парламенті відстоює якраз ті проекти, що спрямовані на підтримку села на рівні держави.
