Журналістка, юристка, прикордонниця Світлана Келип найзапекліші дні битви за Маріуполь пережила у цьому місті. Їй пощастило вирватися з блокади і повернутися на Черкащину. У рідному краї вона продовжує військову службу і паралельно готує цикл матеріалів «Фронт Маріуполя: особистий рахунок» — її власне журналістське розслідування про страшні дні битви за місто, очевидицею і учасницею якої їй довелося бути.
Матеріал про неї вийшов у газеті «Надросся» в межах ініціативи НСЖУ «Журналісти – важливі!».
У Державну прикордонну службу вона пішла в 2021 році. До цього викладала в Чигиринському економіко-правовому коледжі Уманського національного університету садівництва, на кафедрі кримінального права і процесу Національного авіаційного університету, досвід депутатської діяльності у Чигиринській міській раді і успішна журналістська робота в газеті «Чигиринські вісті».
У 2016 році вона отримала посвідчення члена Національної спілки журналістів України. Цей момент Світлана до сьогодні вважає одним із найбільших досягнень у своєму житті. «Для мене це дуже почесно – бути приналежною до журналістської когорти, до професії, яка завжди на передовій», — ділиться журналістка-прикордонниця.
Одним із міст, яке Світлана не раз відвідувала під час волонтерських маршрутів, був Маріуполь. Місто над морем настільки манило, що невдовзі Світлана з чоловіком Сергієм — військовослужбовцем-ветераном, учасником бойових дій у зоні АТО/ООС на Маріупольському напрямку — вирішують перебратися туди жити і працювати. У серпні 2021 року Світлана зробила ще один крутий поворот у своїй долі і підписала контракт із 23-м загоном Морської охорони Державної прикордонної служби України. А 17 вересня 2021 року прийняла військову присягу.
«Це була для мене якась особиста маленька перемога: те, що взяла зброю в руки, що потрапила в зону підвищеної небезпеки», — ділиться Світлана.
Щасливе життя у місті Марії тривало до 24 лютого 2022 року…
«Ми були змушені евакуюватися зі своєї військової частини, перебралися на судноремонтний завод, далі перейшли на корабель «Донбас». Але кільце навколо нас все більше стискалося. Це була суцільна блокада. Харчів ставало все менше і менше, виживали як могли. Були вже і поранені, і загиблі. В цих надзвичайно тяжких обставинах командир загону надав особовому складу право на вихід із заблокованого міста. І ми старалися вибратися, як у кого виходило, — розповідає Світлана. — 21 березня разом з чоловіком, який в пекельному лютому мобілізувався до лав Держприкордонслужби і пліч-о-пліч з побратимами став на захист Маріуполя, рушили в напрямку Запоріжжя. Без документів, без нічого цінного, аби рашисти не здогадалися, що їде родина військових, але з великим бажанням повернутися і воювати проти російської орди».
Зараз у рідному Черкаському краї вона знову на бойовому посту — продовжує нести військову службу в лавах ДПСУ. Та нікуди не дівся і її журналістський хист і запал.
«Жива… Відтепер вважаю моральним обов’язком говорити і писати про наших маріупольців, людей, які до 24 лютого були пересічними, а після – стали героями»… Ці рядки – вступ до сповіді журналістки, юристки, прикордонниці Світлани Келип про пережите під час оборони Маріуполя та евакуації з міста Марії.
реклама
