9 лютого у 1923 в Лук’янівській в’язниці засуджені більшовицькою владою до страти холодноярські отамани та інші борці за незалежність України, захопивши зброю, вступили в свій останній бій.
Цього дня, сто років по тому, за ініціативи відомого кобзаря, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, народного артиста України Василя Нечепи у селі Мельники на території садиби «Крутий заміс» влаштували вшанування пам'яті холодноярських отаманів.
– Рівно 100 років відбувся останній бій отаманів Холодного Яру. Ми повинні пам'ятати наших героїв, бо якщо ми не пам’ятатимемо їх, то не буде коріння нашої нашої нації, нашої держави, – зазначає один із організаторів події Юрій Романча.
Краєзнавці, історики, громадські діячі, патріотично налаштована молодь поклали квіти до місця загибелі головного отаману Холодного Яру Василя Чучупаки, запалили свічки та під дзвони згадали поіменно 38 звитяжних героїв холодноярців й тогочасні історичні події.
У 1918 році брати Чучупаки організували в рідних Мельниках загін самооборони, який згодом став полком гайдамаків Холодного Яру, що боровся з більшовицьким режимом. У 1920–1921 роках повстанський рух під командуванням місцевих отаманів набрав обертів, а влада більшовиків усіма силами намагалася його придушити. 28 вересня 1922 року холодноярських отаманів підступно заманили у пастку в Звенигородці, де повстанці потрапили в полон та були кинуті до Лук’янівської в'язниці.
2 лютого 1923 року повстанців засудили до страти, та все ж останній бій холодноярських отаманів, старшин армії УНР і галицьких сотників Січових стрільців 9 лютого закарбувався в історичній пам'яті українців.
Юрій Горліс-Горський у романі «Холодний Яр» зі слів в’язня Лук’янівської в’язниці написав: «Одного ранку дозорець відчинив двері й подав бак із окропом на чай до камери, де самі главарі сиділи. Котрийсь прийняв бак і з місця вилив окріп дозорцеві на голову. По такій купелі не зміг і крикнути. Втягнули його до камери, забрали ключі, револьвер, вдушили – і на коридор. Відімкнули другу камеру і всі разом на долину».
Та вирватися за межі вʼязниці повсталим не вдалося, тож вони забарикадувалися в тюрмі та вели прицільний вогонь по вартових. Згодом влаштували пожежу, аби втекти під прикриттям димової завіси. Однак Лук’янівська в’язниця була оточена, і всі 38 повстанців загинули під час спроби втечі.
У 2016 році, після Революції гідності, рішенням Апеляційного суду Київської області відбулося відновлення у правах та реабілітація десяти отаманів самопроголошених державних утворень часів УНР - Холодного Яру і Чорного Лісу. Відповідно до Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті» повстанські та партизанські загони Холодноярської республіки визнані борцями за незалежність України у ХХ столітті.
9 лютого 2023 року на території садиби «Крутий заміс» кожен охочий мав нагоду взяти слово, згадати тодішніх і сучасних героїв, українців, які продовжують боротися за волю і творити нашу історію. Цього дня українські повстанські патріотичні пісні з особливою силою відлунювали у серцях тих, хто завітав у серце Холодного Яру.
Увечері разом із ремісниками учасники події випалили скульптуру «Свіча пам'яті» як символ одвічного патріотичного вогню Холодного Яру, нерозривного зв'язку поколінь. «І повіє огонь новий з Холодного Яру…» писав Тарас Григорович Шевченко.
Організатори цьогорічних вшанувань планують встановити меморіал із викарбуваними прізвищами холодноярських отаманів та інших героїв.
Ювілей повстання холодноярців вчора і в Києві вшанували - у музеї Революції Гідності
Ольга Квятковська
Світлини із соцмережі фейсбук
реклама
Коментарі
І не в кацапсько-німецьких штанцях, як той Нікітка Чівєров та наш відомий персонаж "СОЛДАТка"..
Стрічка RSS коментарів цього запису