Микола Липовий – учасник бойових дій „АТО”. Перше поранення він отримав під час оборони Майдану в Києві. У травні 2014 року пішов добровольцем захищати Україну. Пройшов бойове злагодження на полігоні у Дівичках, що під Києвом. Звільняв від російських окупантів у складі 51-ї бригади Луганщину і Донеччину, пройшов „зеленим коридором” смерті в Іловайську, був важко поранений, але вирвався з оточення і вижив.
24 лютого минулого року знову пішов добровольцем на фронт. Воював у складі 95-ї десантно-штурмової бригади під Горлівкою і на Харківщині. Під час важких боїв в Ізюмському районі його заживо поховало під уламками двоповерхового котеджу. Отримав важку контузію, був без свідомості, але знову вижив і зумів дістатися своїх. Після лікування його списали, тобто визнали непридатним до військової служби. До речі, – це вже втретє, адже списували його і 2015 року, і 2016-го...
Зараз пан Микола вдома, намагається якось допомагати учасникам бойових дій, побратимам, адже наприкінці 2021 року очолив громадську організацію „Смілянська спілка учасників бойових дій „АТО”. Липовий втрачав здоров’я і ризикував життям, коли ми всі втомлювалися від війни в мирному місті. З початком військових дій на Донбасі добровольці першими встали пліч-о-пліч з військовими, щоби зупинити російську навалу.
Микола Липовий вважає, що всі, хто хоч чимось допомагав фронту, хто воював, чи був на будь-якій посаді в ЗСУ під час війни, заслуговують на глибоку повагу, бо кожен вніс свій посильний внесок у захист України. Та найбільша шана у нього до добровольців. І не тому, що сам такий, а тому, що добровольці пішли на війну за покликом серця. Їх ніхто не примушував, багато з них з різних причин могли на законних підставах не воювати, але переміг обов’язок перед Батьківщиною, перемогла любов до рідної землі, яку вони не могли дозволити плюндрувати. І якби не тисячі добровольців навесні 2014 року, хтозна, чи була б зараз Україна, чи були б ми.
На даний момент в організації, яку він очолює, нараховується 22 добровольця й батьки командира підрозділу „Холодний Яр” батальйону Айдар добровольця Євгена Войцехівського, який загинув у місті Щастя в липні 2014 року.
На думку воїна Миколи, в Смілі не було належної підтримки учасників АТО, не було відповідних програм, тож допомогу вони отримували на загальних засадах. А Липовий хоче, щоби влада допомагала їм саме через те, що вони захисники Батьківщини. Після свого обрання на посаду керівника громадської організації, він порушив це питання на сесії міської ради перед депутатами. Народні обранці підтримали його прохання щодо виділення двох прожиткових мінімумів допомоги добровольцям на День українського добровольця, що відзначається в Україні 14 березня.
Однак зараз це питання несподівано стало непідйомним.
– Я звертався до міського голови Сергія Ананка, – каже пан Микола, – до першого заступника міського голови Олександра Лисенка, адже невдовзі Україна вшосте відзначатиме День українського добровольця. Спочатку мені обіцяли, що проблем щодо виділення допомоги не буде. Але, зрештою, Олександр Лисенко повідомив: для того, аби її виділили, потрібно, щоб список добровольців, складений мною, підтвердили у військкоматі. Але це неможливо. Той хто пішов захищати Україну добровільно, все одно отримав повістку у військкоматі, інакше на фронт потрапити було важко, хоча були і такі непоодинокі випадки. Але ж усі наші добровольці мають посвідчення УБД або інваліда війни. Це не якісь випадкові люди.
Ще мені натякали, що нема такого статусу – доброволець. Але чому тоді є День добровольця?
Мені здається, влада грає в якусь негарну гру. Торік Сергій Ананко навіть хворий прийшов і вручив відзнаки учасникам Дебальцівської операції. Вручав за списками, які теж складав я, і все було нормально. А тепер його вже треба підтвердити в військкоматі…
Між тим і зараз на фронті воюють сміляни-добровольці. Той же Юрій Фартушний, який має всі показання для отримання інвалідності після численних контузій. Та він укотре в найгарячіших точках сходу України. Воюють Леонід Корчемаха, Валерій Варівченко, Олег Тараненко – практично всі члени нашої організації. Вони знову добровольці. Може їм кинути все і приїхати в Смілу для підтвердження цього факту у військкоматі?
Перший заступник міського голови Олександр Лисенко з приводу висловлених ветераном російсько-української війни претензій зазначає:
– З усієї поваги до захисників України просто так гроші виділити ми не можемо. Сьогодні є ці добровольці, завтра будуть інші… Є процедура, і вона має бути дотримана. Микола Липовий хоче її обійти. Військкомат має підтвердити його списки. А якщо завтра знайдуться такі, яких у списку немає, і вони скажуть: чого їм допомогу дали, а нам – ні? Нам потрібні підтверджувальні документи. Гроші є, в бюджеті на надання фінансової допомоги ветеранським та громадським організаціям міста (АТО) передбачено 150 тисяч гривень. Та цим Липовому треба займатися, потрібно бухгалтера для організації, співпраця з казначейством. Це робота, але саме такий шлях є правильним, - каже Олександр Лисенко.
Олександр Вівчарик
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису