13 березня 1881 року в Санкт-Петербурзі відбувся найгучніший терористичний акт у Російській імперії: членами організації „Народна воля” був убитий російський імператор Олександр ІІ. Того ж дня на престол зійшов його 36-літній син Олександр ІІІ.
Відверті заклики до тероризму, як до ефективного засобу досягнення соціальних і політичних змін у Росії, почали лунати майже відразу після воцаріння Олександра ІІ в 1855 році. Та втілювати їх у життя почали під впливом теракту в США у 1865 році, в результаті якого був убитий президент Авраам Лінкольн.
Андрій Желябов
Загалом замахів на життя Олександра II було аж п’ять. Його постать була дуже суперечлива і ворожа для революційно налаштованої молоді. Бо хоч він і скасував 1861 року кріпосне право, та відзначився жорсткою національною політикою. За його царювання було приєднано Північний Кавказ, завойовано значну частину Центральної Азії, придушено національно-визвольне повстання у Польщі, проводилося нещадне російщення українців. Так Олександр II схвалив Валуєвський циркуляр про призупинення друку українською мовою, підписав Емський указ щодо заборони викладання української мови.
Не дивно, що троє з п’яти страчених за вбивство імператора були українцями – син полтавської козачки Андрій Желябов, попович з Чернігівщини Микола Кибальчич і праправнучка останнього українського гетьмана Кирила Розумовського Софія Перовська. У зв’язку з цим хотілося б згадати призабутого революціонера Желябова, який і спланував вдалий замах.
Народився Андрій Желябов у Криму. Був дуже здібним, не терпів несправедливості, через що, власне, і пішов рано з життя. Він мав владний характер, був красивим, ерудованим, емоційним, звісно, його любили жінки. Замолоду у нього закохалася донька колишнього міського голови Одеси, цукрозаводчика з Черкащини Семена Яхненка Ольга. Та їхній шлюб не був тривалим, не стала дружина вірною подругою революціонеру. Але увійшовши до знаної української родини, бунтар з кримського степу, народоволець на псевдо „Тарас” став ще більшим українцем.
Софія Перовська
Після весілля молодята прожили кілька місяців у маєтку Семена Яхненка в Городищі, що на Черкащині. А Яхненко був до всього ще й одним із засновників української патріотичної організації „Громада”. Зрозуміло, що Желябов почав шукати контакти і з українською інтелігенцією, на зборах „Громади” зблизився з українськими корифеями – Михайлом Драгомановим, Володимиром Антоновичем, Павлом Чубинським. Україна була в його серці. Мабуть, далося взнаки те, що мати Желябова походила зі старовинної козацької родини, один з її предків воював у війську Богдана Хмельницького.
Цікаво, що тоді, коли в росії забороняли українську мову, коли свідомого українця автоматично зараховували до ворогів імперії, він виклично вдягав під піджак вишиванку. Не Франко, як вважається, першим це зробив, а народоволець, котрий ходив будити селян від сплячки. Та відчувши їхню тодішню байдужість, обережність, вдався в задусі царського мороку після Емського указу до політичного терору.
Народництво і українофільство були в його свідомості синонімами. Тому він мріяв про розпад російської імперії на автономні частини, став одним з керівників виразно проукраїнської партії „Народна Воля”. Желябов замислився над автономією України ще до публічного проголошення й обґрунтування ідеї державної самостійності спочатку Юліаном Бачинським та Іваном Франком, а тоді й Миколою Міхновським… Тож упевнено рухався в бік українського націоналізму і, напевне, багато би зробив у справі визволення свого народу, якби не той замах на царя Олександра II, в якому він, власне, і не брав безпосередньої участі. Желябов пробував підірвати під Запоріжжям, потяг, що ним імператор восени 1879 року повертався з Криму в Петербург. Тоді не вдалося, не спрацював вибуховий пристрій. А от за два дні до вдалого замаху, який він же й організував разом із Кибальчичем і своєю громадянською дружиною, щирим однодумцем Софією Перовською, був випадково заарештований. Та гордий нащадок козаків не відмовився від соратників, яких заарештували після вбивства імператора. Він не вважав прийнятним для себе жити, коли його підлеглих чекає страта. На його думку, це було б надто несправедливо, тому добровільно пішов на ешафот.
російський імператор Олександр II
Але… про Желябова поступово забули, як і про Софію Перовську – графиню, кохану жінку цього лицаря, котра варта поваги вже через те, що у столиці ворожої Україні російської імперії розмовляла вдома українською. Вона знищила ката багатьох народів, і її – прекрасну і молоду – повішали разом з тим, хто її не зрадив, не віддав саму на поталу катам, був із нею до останнього подиху. І нині багато хто знає, що падишах Шах-Джахан збудував дивовижний Тадж-Махал в пам’ять про кохану, що король Англії Едуард VIII залишив престол заради життя з коханою жінкою. Зрештою, людей зворушує, що другий чоловік Мерилін Монро Джо Ді Маджо двадцять років по її смерті тричі на тиждень надсилав півдюжини червоних троянд на її могилу. Так, це приклади високої любові. Але Желябов буквально пішов на смерть заради коханої, хоч міг залишитися живим. Чи знайдеться той, хто оспіває його жертовну любов до Перовської?!
Олександр Вівчарик
реклама
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису