Стан родин різний у різних регіонах. Доводиться бувати в Дніпрі, Запоріжжі, Харкові, Кривому Розі. І зараз навіть втрати проходять у родин швидше, ніж це було в період мирного життя. Але водночас десь це все накопичується, і якщо зараз з психологами не пропрацювати це, то колись матимемо емоційний вибух. Хвилювання є і в дорослих, і в дітей. Все це після війни можуть дати наслідки… Про це сказала в передачі «Актуально з Волошиним» Людмила Пона, начальниця відділу методичного забезпечення Черкаського обласного центру соціальних служб, яка більше 20 років в соціальній роботі і є тренером проектів.
– Коли приїжджаю в регіони ближчі до війни, то я бачу сили людей, усміхнені обличчя. Вони усвідомлюють, що якісь колеги могли перейти на бік ворога, що дехто травмований. Але вони готові вчитися, працювати, рухатися далі. Я інколи дивуюся, що тут немає стільки програм для роботи як з родинами, так і з дітками, як там. Тут на Черкащині помітний більш депресивний стан, ніж на сході. Можливо, це повязано з тим, що вони там бачать все власними очима і прожили це. А ми втомилися від очікування, а що буде, як тут щось станеться? Тож я пишаюся громадами, що там живуть і працюють, – зазначила Людмила Пона.
Вона також зауважила, як почалася війна, всі кудись несли щось, допомагали. Бо кожен шукав себе. А потім люди спинялися і вже думали, де можуть бути корисними.
– Потім почалася якась стабільність, люди почали втомлюватися від черкання. Потім всі стали чекати весни, перемоги. І ці стани, коли ти зачаровуєшся і розчаровуєшся, це так стається. І час від часу опускаються руки. Ці емоційні качелі впливають на людей. Особливо на дітей. Бо дорослі ще можуть емоційно себе вгамувати, а от діти ні. Вони намагаються копіювати батьків, водночас навіть брати на себе провину, тож слід особливо уважно ставитись до дітей, допомагати, прогулюватися з ними, – каже Людмила Пона.
Деталі у відео
