«Перші три місяці пам’ятала кожного пораненого, намагалася відслідкувати подальшу долю кожного – в тих лікарнях, куди їх перевезли. Згодом зрозуміла: переживання про всіх, кому допомогла, не лише спалюють зсередини, а й можуть заважати надавати допомогу новим пораненим. А їх було багато…
«Найтяжче було у січні-лютому 2023- го під Бахмутом, коли був просто потік поранених, - розповідає Мар’яна. – Коли просилася на війну, знала, що фронтова медицина – це набагато екстремальніше заняття, аніж цивільна, але щоб настільки…
В реанімації, де працювала до повномасштабної війни, одним пацієнтом опікувався десяток медпрацівників, а на фронті з точністю до навпаки – іноді на одного лікаря десяток поранених».
Поранення були настільки різні, тяжкі й масові, що на якийсь період цієї зими абсолютно втратила орієнтування в часі. «Не знала ні дату, ні який день тижня, - каже лікарка. – Звісно ж, не тому, що не було звідки дізнатися – мобільний телефон може показати це будь-якої миті. Просто не було необхідності орієнтуватися в часі, достатньо було орієнтиру «світло – значить день, темно – отже, зараз ніч», бо кількість поранених від того не змінювалася…»
Всеукраїнська незалежна суспільно-громадська газета «Козацький край» присвятила свій червневий випуск Першому добровольчому мобільному шпиталю ім. Миколи Пирогова.
Читати повністю можна за посиланням https://www.medbat.org.ua/.../mediki-dobrovolci-shho.../
Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова
реклама
