Черкаського юриста вразило, що в Америці до зали судових засідань заходять босими

Молодий черкаський юрист Лесею Паніченко щойно повернулася з Америки, де разом із трьома українськими колегами протягом десяти днів вивчала досвід роботи тамтешніх судів, пише «Черкаський край».

Здійснити це відрядження українцям допомогла програма «Відкритий світ», яку фінансово підтримує конгрес США. Черкаський апеляційний суд бере участь у пілотному проекті оцінювання якості функціонування суду, тож саме тому представник цього суду Леся Паніченко й дістала можливість увійти до складу української делегації.

– Що найбільше вразило при знайомстві з системою судочинства в США?

– Насамперед те, як шанують самі суди свою історію. У музеї Верховного Суду є, крім фотознімків, навіть бронзовий бюст першої в країні жінки-судді. Приходить багато екскурсантів, туристів. Між іншим, у певні дні, під час екскурсій, можна навіть побувати у кабінеті голови Верховного Суду – це нікого із суддів не напружує. Бо таким чином громадяни більше дізнаються як про те, чим займаються суди, так і про свої права й обов’язки. Скажімо, відомо, що один із суддів, який заслужив доброї слави серед співвітчизників, працював на своїй відповідальній посаді до 107-ми років і помер практично на посту.

Вразило й те, що всім учасникам судового процесу, щоб увійти до залу судових засідань, необхідно зняти взуття і пройти крізь рамку металодетектора. Вашу сумку детально оглянуть – усі можливі рідини ви залишите за межами залу, чоловіки обов’язково знімають ремені. І цей порядок стосується навіть офіційних делегацій, як було з нами.

Кожному, хто заходить у судову залу, вручають пам’ятку. У ній зазначено, що заборонено проносити із собою жувальні гумки, під час судового засідання присутнім у залі забороняється їсти, пити, палити, залишатися в головних уборах, подавати якісь знаки, носити одяг, який має певне відношення до цього процесу, або одяг, що вказує написами на ньому на злочинні угруповання, їхню символіку, тримати в руках плакати, читати, спати, перебувати у сонцезахисних окулярах.

Навіть із кінострічок ми знаємо: в американських судах заборонено робити будь-яку фотозйомку – все фіксує на папері художник (одна з представниць цієї унікальної професії встигла за час нашого з нею знайомства зробити мій портрет, щоб одразу мені його подарувати). Так само не дозволяється проносити й використовувати диктофони, навіть для протокольного запису – натомість сидить стенографістка й дуже швидко записує на спеціальному апараті все почуте. Суддя, й лише він, має можливість записаний текст відразу побачити, внести якісь корективи, якщо стенографістка помилилася.

Зрозуміло, господарі ознайомили нас із електронною системою діловодства, підкреслюючи при цьому: «папір – наш ворог». Старанно сканують архівні документи й таким чином створюють електронний архів. Усі позови приймаються виключно в електронному вигляді: громадянин відправляє його в суд, а вже вранці судовий клерк його покладе на стіл судді.

– Які зарплати суддів?

– Скажімо, в суді першої інстанції суддя одержує 120 тисяч доларів на рік, в апеляційному — на 55 тисяч більше. Помічник судді одержує 65 тисяч доларів на рік. І це при тому, що ціни на товари й послуги у них такі приблизно, як в Україні.

Причому, як правило, у послужному списку кожного судді як попереднє місце роботи зазначена адвокатська практика. Дізнавшись про це, ми щиро здивувалися, адже оплата адвокатських послуг набагато вища, ніж зарплата судді. Коли я запитала в одного із суддів, колишнього успішного адвоката, що привело його на нинішню його посаду, він відповів: «Я вчився на юриста для того, щоб стояти на сторожі закону й цим прислужитися своїй країні».

– Невже їхні судді зліплені з іншого тіста?

– Усі державні органи, включно із судами, у США діють виключно у правовому полі. Держава, у свою чергу, чиновника-порушника карає куди жорсткіше, ніж рядового громадянина. До речі, у пресі допускається критика окремих рішень судів, але оскільки довіра до судів не підірвана, просто не прийнято ставити тавро на всіх без винятку суддях.

– Що з побаченого в США, на вашу думку, може вже незабаром знайти своє втілення у практиці роботи вітчизняних судів?

– Офіс Федерального громадського захисту, що надає захисні послуги. Але дещо з новацій вже і в нас знаходить втілення – як-то формування системи безоплатної вторинної правової допомоги.

З американців часом глузують, що з будь-якого питання вони воліють звертатися до суду. Але ця «звичка» лише засвідчує довіру громадян країни до судочинства.