В Україні триває російсько-українська війна. З якими проблемами зустрічаються наші захисники, коли повертаються додому. Про це розповів у програмі «Актуально з Волошиним» психолог військового шпиталю, учасник АТО, психолог реабілітаційного центру благодійного фонду "Відкрити серце" Віктор ОРЕЛ.
Фахівець каже, термін реабілітації мав би бути місяць. Банально для фізичного відновлення сил, не кажучи про психологічний.
– Найперше в людей відсутність сну. Хлопці звикли до певного режиму і в такому режимі перебувають і тут на мирних територіях. Також відчувають питання несправедливості. Та сама проблематика, яка була, коли вони йшли на війну. Звідси можлива агресія. Також є моменти певні в родині. Хлопці вертаються, як ми кажемо, з новою мудрістю – здатністю до виживання. А щоб вижити – військовий часто перестає відчувати. Це «емоційна заморозка». Це спасає на війні, але у спілкуванні з рідними, дружиною, він просто не може певні емоції дати, - каже фахівець.
Як щодо стереотипних уявлень?
– На початку війни були певні стереотипні уявлення: Навіщо мені психолог? Та будь-якій людині потрібен психолог, щоб розкласти, що відбувалося зі мною, що відбувалося з побратимами. Потрібно розібратися і це допомагає зняти майбутні прояви, як ми нашиваємо ПТСР.
– Перші хвилини дуже важливі, коли ми вітаємося, я запрошую до себе в кабінет. Пояснюю якісь прості речі і кажу, що звертатися до психолога це нормально. Інколи сам кажу, що є учасником війни з 2014 року. Кажуть, що найважче. У мене ціль допомогти кожному, наскільки в людини є ресурсу. Та є складні випадки, особисті. Наприклад, хлопець одружився, а дівчина виявилася аферисткою, витягла з нього гроші. І в нього нічого не прийшло кращого в голову, ніж покінчити життя самогубством. І найважче було налаштуватися на його хвилю. Ми спілкувалися, намагалися розібрати ситуацію. Пригадував, що я проходив навчання і в американських психологів. Зібрав весь той досвід, ми спілкувалися. Та врешті я просто сів як він, розкинувши руки. І так мовчки ми сиділи хвилин десять. Я встиг і придрімати, і помолитися за нього. Врешті він попросив покурити на балкон. І чую, каже «Тепер все буде нормально». Потім я дізнався, що в роботі і треба інколи просто помовчати.
Психолог каже, доля кожного важлива в майбутньому. Каже, з багатьма хлопцями продовжує підтримувати стосунки.
– Дехто телефонує, розповідає яка ситуація. Кажуть, до них приходили психологи, та їм краще вже спілкуватись зі мною. Водночас, скажу, що насправді все мудре – просте. До людини треба ставитись так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Тому сказати як саме ставитись до військових – неможливо. Це насамперед люди, як ми. Хоч дійсно є питання, які вже стали мемами. Наприклад, як оцінити людину, яка задає військовому насамперед питання «А ти вбивав?» А потім «А скільки?» Це некоректно. Можливо, треба краще запитати, скільки завдяки твоїм діям вдалося врятувати, можливо, краще подякувати за захист…
Деталі дивіться в передачі за посиланням.
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису