Пані Валентина (ім’я героїні змінено) родом із Луганська,
там вона народилася й проживала до 2014 року разом із чоловіком та трьома
дітьми. У рідному місці в жінки був бізнес, завод із виробництва зерноочисного
обладнання, пише Нова Доба
Та все змінилося в 2014 році, коли росіяни зайшли в Луганськ, місто було окуповане, а виробництво постраждало від прильотів. Згодом вона відновила завод уже в Кремінній, але й туди прийшли росіяни, які все знищили. Зараз пані Валентина із чоловіком уже вдруге відновили підприємство на Черкащині, зібрали команду й працюють попри все. Своєю історією жінка поділилася з нами.
Далі – пряма мова
«Уже в травні 2014 року було чутно постріли, техніка військова проходила по вулиці, де ми жили. Тож у сім’ї вирішили, що ми із трьома дітьми їдемо в Київ, а чоловік лишається оберігати будинок. У кінці червня 2014 року був останній потяг із Луганська в Київ.
Він був такий переповнений, що й на підлозі люди спали. Ми мали надію, що Луганськ звільнять і ми повернемося. Наш завод був заснований у Луганську, на околиці міста мали виробничі цехи, всі потужності, працювали 150 людей. У зв’язку із вторгненням ми все втратили, адже у нас були прильоти туди, пожежі, завод пограбували. Ми зрозуміли, що на окупованій території не зможемо працювати, адже наша продукція затребувана не лише в України, а й закордоном. Із росією ми принципово не хотіли співпрацювати.
Тож вирішили переїжджати в Кремінну Ми мали лише флешку із кресленням, адже зерноочисне обладнання – це розробка мого батька. Майже всі гроші лишилися в Луганську, у банку, їх вивести було неможливо. У 2015 році ми відкрили підприємство вже в Кремінній, стали відновлювати виробництво, писали гранти, закуповували обладнання. За 8 років у Кремінній створили кращий завод ніж у Луганську, поступово нарощували потужності, покращували якість виробництва, платили достойну зарплату людям. У нас був повний виробничий цикл, працювали 70 осіб. Ми на 60 країн постачали нашу продукцію. Поставляємо її і зараз, але вже з Черкащини.
16 лютого ми були на виставці в Києві й розуміли, що щось відбувається. А 24 лютого зранку ми почули постріли й зрозуміли, що почалася повномасштабна війна. Я за три години зібрала всі речі, документи, дітей. Чоловік сказав, ти з дітьми їдеш, я залишаюся. Ми поїхали до Ужгорода. Там ми жили пів року. У Кремінній ми побудували невеликий будинок, звичайно його ми втратили. У нашому домі, за словами сусідів, живуть зараз орки зараз. 18 квітня 2022 року Кремінну окупували. Ми з чоловіком зрозуміли, що вже туди не повернемося.
Чоловік приїхав до нас в Ужгород і ми почали думати, як відновлювати виробництво, адже попри війну до нас телефонували партнери, їм потрібне було наше обладнання, якраз готувалися до посівної. До речі, телефонували не лише з-за кордону, а й наші українці, аграрії попри все готувалися сіяти. Власне клієнти нас змотивували відновлювати виробництво. І якраз у травні-червні 2022 року ми знайшли локацію на Черкащині.
Зібрали своїх людей, які пороз’їжджалися по України, і почали знову працювати. Нам було складно, але ми знали вже, що треба робити. Зараз ми вже беремо на роботу місцевих людей, звісно маємо не такі масштаби як були в Кремінній, але працюємо, платимо зарплати, допомагаємо постійно нашим військовим.
Із Кремінної вивезти теж не вдалося нічого, адже потрібні були фури, крани, люди. Ми змогли забрати лише нашу продукцію в середині березня 2022 року. Знову ж таки ми з собою взяли флешки з кресленнями та деяку комп’ютерну техніку.
Станом на травень минулого року було дуже багато прильотів по нашому заводу, розтрощені всі станки, даху немає, тобто десь три чверті знищено. А зараз то зрозуміло, що мабуть не лишилося нічого».
Над матеріалом працювала Олеся Зінченко Ілюстрація – героїні публікації Інтерв’ю в постраждалої особи взято документатором воєнних злочинів Тарасом Щербатюком, у межах ініціативи «Трибунал для Путіна», за підтримки Української Гельсінської спілки з прав у межах Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Права людини в дії». Матеріал підготовлено в межах співпраці громадської організації «Черкаський правозахисний центр» та видання «Нова Доба»
Джерело: novadoba.com.ua
© novadoba.com.
