«Антикрихкість: українські героїні, що рятують життя»: під таким заголовком вийшла в січні публікація у найуспішнішому в країні «глянцевому» журналі Vogue Ukraine - українському виданні однойменного американського щомісячного журналу про моду та стиль життя. Однією з трьох головних героїнь публікації стала черкащанка Вікторія Ткач, інспекторка прикордонної служби, фельдшер відділу 1-го загону морської охорони Державної прикордонної служби України, старший матрос. Нагороджена орденом "За мужність". З 2014-го Вікторія була волонтеркою; вела курси з тактичної медицини; до 2017 служила парамедикинею та у різних добровольчих медичних бригадах. Від початку повномасштабного вторгнення – на київському напрямку; крім надання медичної допомоги військовим, долучилася до евакуації людей і тварин. Засновниця соціально відповідального бізнесу Slice&Dry’s з виготовлення сушених овочів, фруктів та м'яса, пише "Козацький край"
Про ранок 24.02.2022
Після Донбаської кампанії 2018–2019 років Вікторія намагалася повернутися до цивільного життя, та почати будувати його в цивільному руслі. Почала займатися альпінізмом, скелелазінням, водити людей в гори, сплавлятися по річках, викладати медицину різних напрямків, навіть працювала у приватній охороні – це допомагало відволіктися та знову відшукати себе.
23 лютого о 23:45 вона прибула до Києва, щоб викладати медицину для приватної компанії. І залишилася на 2,5 місяці, доки ЗСУ не вибили окупантів з Київського, Чернігівського та Сумського напрямків. Компанія, до речі, стала другом та активним волонтером для військових.
Отже, о 4:30 ранку Вікторія почула вибухи та зателефонувала сестрі, що жила в Києві з сім'єю. Дала чіткі інструкції, як швидко виїхати: з маленькою дитиною залишатися в Києві було точно не варто. Зателефонувала родині; подзвонила близьким.
А о 6-й ранку вже їхала на старій роздовбаній "медичці" по Хрещатику, зганяючи весь медичний транспорт до місця, де формувалися медичні бригади для роботи на Київському напрямку, де дійсно були потрібні тактична та медична евакуація.
"Вся моя величезна родина зібралася в Черкаській області; всі були поруч, тільки я бігала по київським лісам та містам", – каже Вікторія. Вона дуже переймалася за них, бо розуміла рівень небезпеки. "Якщо під час Донецької кампанії я була абсолютно спокійна за свою сім'ю, то після 24-го тривога не зникає, а навпаки, зростає з кожним днем, бо ти не знаєш, чи прилетить ракета наступного дня туди, де живуть твої рідні".
Вікторія каже, що повномасштабний наступ став логічним продовженням подій на Донбасі та всієї української історії, яка, власне, і є історією боротьби з найближчим ворогом.
Про «роботу»
"Понад 8 років моєю спеціалізацією була тактична медицина на всіх її рівнях; від початку повномасштабного вторгнення я стала першою жінкою-пілотом зовнішнього літального апарату мультироторного типу в Держприкордонслужбі". Крім льотної справи, вона володіє зброєю, тактикою, знає інженерну безпеку та має ще купу знань, які дійсно потрібні. До того ж – фізична витривалість та заняття спортом. "Ми маємо бути multitool – окрім основної спеціальності, треба мати до біса різних навичок. Так, я ніколи не любила море, лише раз у житті була на катері в Криму – з родиною. Але після 24.02 у мене з'явилося чимало обов'язків, які я виконую на воді. Ми не маємо права казати "ніколи" та "не буду": життя підносить саме те, чого ми боїмося. Мій досвід показує: приймай те, що дає тобі доля, роби це з гордістю. Життя дарує неоціненний досвід".
"Я заплакала вперше під час зачищення Ірпеня, коли ми вийшли на евакуацію. Там було безліч знесилених, поранених людей, які довго сиділи по підвалах. То було боляче. На розбитому мості ми побачили худеньку тендітну дівчину з двома косичками, яка на повідках вела понад 20 собак. Ще з нею був візочок із супермаркету – в ньому були менші тваринки, котики й хом'ячки. Розбомблений притулок рятував усіх, навіть гризунів та безпородних собак, деяких – на інвалідних візках. Поки вони долали свій шлях, у когось візки зламалися, і пси стирали собі культі в кров. Я підхопила на руки пса, у якого були стерті задні лапи, щоб перенести його через міст. Але не змогла впоратися з емоціями і почала плакати".
Бачити травмованих тварин виявилося над мої сили. "Я нормально працюю з відірваними кінцівками та пробитими головами, але в мене дрижать руки, коли рятую песика або навіть просто роблю тваринам крапельниці".
Про тих, хто в тилу
"Після перемоги ми хочемо жити щасливо, і далі любити рідних, мати щасливі сім'ї, народжувати та виховувати дітей, які будуть вибудовувати нашу країну, нашу націю і надалі, – говорить Вікторія. – Проте між соціальними класами військові–цивільні – прірва у сприйнятті, в цінностях, у розумінні того, як побудований світ".
Тому жінкам і чоловікам, чиї другі половини на війні, вона радить вчитися спілкуватися з військовими. "Ніхто не повертається з війни таким, яким він був раніше. Ніхто не повертається з війни. Велика частина тебе залишається там. Я знаю це не від когось, а на власному досвіді". Вікторія дає кілька порад (з тактовною ремаркою – "хоча я, певно, не маю на це права").
Не нехтуйте допомогою спеціалістів: вони розкажуть, як краще розуміти свою половину, що була на війні, переживала стрес та ПТСР. Варто вчитися розуміти, підтримувати, спілкуватися, будувати майбутнє з людиною, яка перебуває на війні або повернулася з фронту. Не забувайте робити щось приємне для себе. Салони краси, догляд, спорт – це любов до себе. А саме любов і повага до себе дозволяють нам будувати більш здорові відносини з людьми. Ніколи не нехтуйте спортом. Коли людина займається спортом, їй легше долати труднощі. Кілька років тому я почалася займатися кросфітом, і це дозволяє підтримувати себе у формі, а також турбуватися про ментальний стан. Так, коли ти повертаєшся додому і не знаєш, де себе подіти, то думаєш: "Краще піду на тренування, там трішки повмираю, буду важко дихати, потім можу втратити свідомість від перенавантаження, але це потрібно для психічного розвантаження". Бонус – сильне, класне тіло, яке буде довше виконувати свої обов'язки. Адже ви дбаєте не тільки про голову, але й про стан організму. Якщо ви не можете самостійно впоратися з внутрішньою тривогою, краще долучитися до когось. Адже, коли ви працюєте гуртом, все йде легше та ефективніше. Долучайтеся до спільнот, груп. Знаходьте таких, як ви, працюйте разом, – так зможете знайти собі однодумців, товаришів, друзів.
Про вдячність
"Хочу подякувати всім, хто чекає. Матерям, які чекають синів та дочок, дружинам, які чекають чоловіків, чоловікам, які чекають дружин, братам, сестрам, друзям, близьким. Адже це найважче – бути вдома та займатися повсякденною роботою, вставати з ліжка, посміхатися собі в дзеркалі, коли хочеш плакати, а сил немає, йти на роботу, доглядати дітей, робити їх щасливими. Це дуже важко – чекати. Тому треба не забувати дякувати тим, хто нас чекає вдома, знаходиться в тилу, працює, плете, дістає, відвозить, привозить, контактує. А при тому ще чекає. Це чекання розриває душу".
На фото:
***На першому, відомому далеко за межами України фото, зробленому на Софіївській площі Києва в мить проводів на фронт бійців «Чорного корпусу» (який пізніше переросте у знаменитий «Азов») – двоє черкащан, позивний «Голд» і Вікторія Ткач, яка невдовзі теж пішла на фронт… Весна-2014
***Світлина Вікторії Ткач з «глянцевого» журналу Vogue (фото Поліни Гребенік) та фронтове фото зі сторінки у соцмережах. Січень-2024
***Фото Вікторії Ткач з офіційної фейсбук-сторінки Президента України. Весна 2022 року, невдовзі після початку повномасштабного вторгнення росії…
