У ветмагазині «Біоветцентр» представники зміїного роду давно вже не в дивину. Тут у свій час сформувався екзотичний «Тропік-парк», в якому були зібрані різні види змій, зокрема й рідкісний пітон-альбінос. Вони й грають «першу скрипку» в унікальній колекції директора «Біоветцентру» Тетяни Касперович.
Удавам, як розповіла Наталя Вербін, по кілька місяців від народження і переселилися вони в наш ветцентр два тижні тому з Євпаторії.
– Удавів не варто боятися, особливо, коли вони в такому ніжному віці – розчулюють одним своїм виглядом, як і всі малята, – розповідає Наталя. – Вони не отруйні і навіть, якщо раптом вкусить (це можливо лише з метою самооборони), то такий укус безпечний для життя людини. Удави, як не дивно, швидко звикають до господаря. Їдять вони не щодня, а через певні проміжки часу. Поки вони маленькі, всього якихось 40 см, годують їх раз на два тижні. Коли підростуть, проміжок між прийомами їжі збільшується, і годують удавів раз на місяць, але ґрунтовно.
Удави – довгожителі, деякі особини в домашніх умовах можуть прожити 30 і більше років, досягаючи при цьому 3-метрової довжини. Довголіття таких великих змій, як удав, залежить від умов проживання, якості догляду, харчування.
«Шнурки», які оселилися в «Біоветцентрі», зараз спокійно поміщаються на долоні Наталії. Їм, здається, до душі скручуватися там кільцями, а особливо затишно, якщо з двох долонь спорудити такий собі будиночок. Удавам подобаються водні процедури, особливо перед линькою.
– Вони таким чином відкисають, – розповідає Наталя. – Перед линькою у змій очі стають каламутними і це сигнал особливо їх не турбувати. А линяють удави раз на місяць – це цілком природній механізм регенерації. Малюки, линяючи, скидають тіснувату «одежинку».
Наталя з особливою ніжністю розповідає про вихованців, їх звички і потреби. Ось тільки тримати вдома рептилій не зважилася б. Зупиняє процес годівлі, адже милим створінням потрібна жива їжа. Спочатку це мишки і щурики, потім у міру дорослішання, їжею стають курчата, пацюки та кролики. Не кожен зможе підсунути їх нехай навіть улюбленому вихованцю.
А ось Ольгу анітрохи не бентежить, що імператорський удав живе з нею і мамою під одним дахом.
Це миле створіння фантастичного, справді королівського забарвлення, зараз відносно невелике – всього-1,20 м.
– Ми ще діти, нам всього 2 роки, – розповідає господиня і ніжно гладить удава на ім'я Ігор. Той відгукується на дотик дівчини і обвиває її руку. До речі, навіть в юному віці удав демонструє силу. Варто лише взяти його на руки, як відчуєш міць гнучкого тіла, схожого на великий м'яз.
– Мій удав народився в «Тропік-парку». Рептилії з цього парку дають здорове потомство, а це може свідчити про те, що змії почуваються в неволі цілком комфортно і отримують все, що могли б мати в природі, – розповідає історію походження свого незвичайного домашнього вихованця Ольга. – А взагалі я можу стверджувати, змії, особливо удави, – ідеальні домашні тварини. Ігор – дуже добра змія.
Ольга перераховує достоїнства змії:
– Вигулювати не треба, їсть раз на 3 тижні, не гавкає, не дряпається – просто ідеал! Про бажання попоїсти повідомляє своєрідно – витягується в позу, як у дикій природі, коли полює. Безтурботне же лежання свідчить про те, що змія сита і задоволена життям.
Цікаво, що придбати удава не так вже й складно. Були б гроші. Такий молодий удав, як у Ольги, коштує близько 1,5 тис. гривень. Чим більше змія, тим вона дорожча.
Якщо ви зважилися завести в себе велику змію, важливо пам’ятати про відповідальність за живу істоту. Безумовно, маючи таку змію-мисливицю, треба бути дуже обережним з нею. Потрібно знати, як зафіксувати рептилію, як розмотати кільця, якщо вона раптом вирішить обкрутитися навколо вас, як без шкоди для тварини зняти їх з руки.
– Зрозуміло, просто так пускати розгулювати по будинку змію не можна, – наставляє Ольга. – Все обов’язково повинно бути під контролем! Змій не можна ображати, тому що вони можуть це запам'ятати. Вони не реагують, скажімо, на образливі слова, але запам'ятовують енергетику рухів господаря. Змія може запам'ятати, наприклад, що з нею грубо поводилися, коли переносили, як розкручували, і не дай Боже, жбурнути вихованця.
Цікаво, як Ольга приручала свого Ігоря. Розповідає, що він змалку привчений висіти на шиї господині. Вона навіть їсти готує і телевізор дивиться з удавом на шиї!
реклама
