Жив Черкасами: минув рік від дня загибелі бійця Третьої штурмової бригади Міроша

Рік тому, 10 березня 2024 року, у боях на Авдіївському напрямку загинув боєць Третьої штурмової бригади Костянтин Мірошниченко. Втім, для його близьких та рідних він живе у пам'яті та спогадах.

Навіть на передових позиціях Костянтин продовжував жити рідним містом та перейматися його проблемами розповів Суспільному його батько Валентин Мірошниченко.

Валентин Мірошниченко. Суспільне Черкаси

З його слів, син полі бою він не знав страху, а за благоустрій рідного міста "вгризався як пітбуль".

31-річна Олександра Костецька рік живе у статусі вдови. Екіпірування з плямами крові їй передали за кілька днів після смерті чоловіка — молодшого сержанта першого штурмового батальйону Третьої штурмової бригади 31-річного Костянтина Мірошниченка:

"«Вчора, виконуючи бойове завдання». Я вже знала, що якщо цю фразу починають казати, то це не 300. Я присіла. Зібралася, бо підкосило. Я тепер знаю, що це таке, коли підкошуються ноги. Вони дійсно як ватяні".

Олександра Костецька. Суспільне Черкаси

Відтоді щасливі весільні світлини змінилися такими, де Саша без свого Кості. А оселя перетворилася на музей спогадів того, як починалася їхня історія.

"Він прийшов із квітами, я ще його не впускала додому, ми сиділи на підлозі тут — я в квартирі, він — у тамбурі. Казала, що «Вже пізно, я лягаю спати і не чекала гостей, тому тебе додому не запрошую. Він каже: «Я ж не вдома, двері відчинені — я там»".

Через рік Костя зробив Саші пропозицію. Далі було спільне життя. Обоє мали "вибухові" характери. Але знаходили вихід з будь-якої ситуації:

"Кохаю, кохаю. Цьом, цьом. І спатоньки. Там уже можна відвернутися. Не переносити сварку на наступний день, щоб її не розтягувати".

А ще — планували дітей:

"Усі прийшли, гості гуляють, на кухні сидять, а Костя з маленьким на ліжку лежить. Він дуже дітей любив".

Костянтин і Олександра. Фото з архіву Олександри

Батько Костянтина Валентин Мірошниченко рік, як намагається хоча б частково втілювати в життя плани сина та допомагає бригаді де служив його син. Пригадав: у день загибелі Костянтина теж планували гнати авто для його підрозділу:

"Дев'ятого ми спілкувалися, десятого я йому написав, він уже мав вийти, але так уже і не відписався. І вже 11 числа мені його побратими зателефонували. На другий день після похорону ми передали це авто хлопцям".

Рішення сина піти у військо, пригадав Валентин, підтримав. Далі й сам не лишився осторонь:

"Коли я збирався їхати, він говорив, що немає чого мені тут робити, бо в мене інвалідність. Але все-таки знайшов мені місце у себе в бригаді".

Як тільки син мав змогу потрапити у Черкаси — намагався бути максимально корисним, додав батько.

"Зав’язався він з цими дронами, більше на це була увага. Але все одно — те, що вони робили до того тут в Черкасах — він цим жив".

Людина, яка хотіла зробити Черкаси найкращим містом в Україні — це про Костю, вважає його подруга Анна Сорокіна:

"Оце все Костя: про те, що «Давайте зробимо щось, давайте про Черкаси, давайте для молоді»".

Костянтин Мірошниченко. Фото з архіву Олександри Костецької

І Анна, і Костянтин були футбольними фанатами і мандрували Україною та Європою, підтримуючи свою команду. Останні виїзди, за словами Анни, запам’яталися їй особливо щемко:

"Костя всю дорогу говорив про те, що хоче обійняти дружину".

Та як тільки почалася повномасштабна війна, Костянтин став співзасновником волонтерського центру "Цивільний штаб допомоги", який забезпечував потреби військових. Там, за словами Анни, об’єднав абсолютно різних представників рідного міста:

"Пам’ятаю як я сиділа і кажу: «Костя, може ми щось на мерію делегуємо. А Костя сидить і каже: «Мерія — це ми». Він гуртував дуже різних людей, умів так скомбінувати, щоб усе працювало".

А у травні 2022 року добровільно долучився до Збройних Сил України. Служив у Третій окремій штурмовій бригаді.

Говорити про Костянтина у минулому часу досі не звик керівник школи пілотування Іван Подолян. Саме він вчив Міроша підіймати в небо свої перші дрони.

У школі пілотування Костянтин проходив пілотажну та інженерну підготовку, додав Іван.

"Це не було комфортне спілкування, от взагалі ні. Це точно було не про комфорт. Ми чітко знали, що працюємо над спільною справою. Але періодично в мене було оце відчуття типу: «Фух, Костя, ти звісно красавчик, я все чудово розумію, але дай мені часу»", — розповів він.

А ще, додав Іван, крайні десять років постійно перетиналися з Костянтином під час просування різноманітних громадських ініціатив щодо благоустрою міста. Тут, з його слів, Мірошу не було рівних:

"Цю рису я називаю «як пітбуль». Він вчепився зубами і вишуковує все, що йому потрібно. У багатьох сферах він зумів зробити такий внесок і запустити такі процеси, які зараз продовжують жити з того, що він був там".

А ще умів запалювати людей своєю справою, додав Іван.

Вчитель за спеціальністю Борис Ховряк вирішив лишити все і піти у Третю штурмову після знайомства з Костянтином. Втім, з ним там так і не побачився. У підрозділ потрапив у день загибелі Міроша.

Борис Ховряк. Суспільне Черкаси

"Коли я тільки познайомився з ним, він наскільки вмів змотивувати, так допомогти, зарядити якоюсь енергією, силою. Він нею просто наділяв людей. Це і змотивувало приєднатися до його підрозділу", — розповів Борис.

У рідному підрозділі досі заміни Костянтину так і не знайшли, розповів його побратим Фауст.

"Він намагався у наш підрозділ вкладати всю свою душу, всі свої сили. Тоді тема FPV не була така розвинута, як зараз. Але він не здавався, продовжував рухатися вперед", — розповів він.

З його слів, Костянтин Мірошніченко брав участь у бойових діях на Запорізькому, Херсонському, Бахмутському та Авдіївському напрямках:

"Він не боявся практично нічого і під час критичних ситуацій завжди поводився дуже стримано".

Молодший сержант Костянтин Мірошниченко загинув 10 березня 2024 року в бою на Авдіївському напрямку на Донеччині. Захиснику був 31 рік. Його друзі, рідні та побратими в один голос кажуть: "Мірош — живий".

"Мірош для мене продовжує жити у справах, які він розпочинав, якими він запалював інших", — зазначив його друг Денис Гайда.

Денис і Костянтин. Фото з архіву Дениса

Сергій Макаренко теж дружив із Костянтином. Розповів про деякі з ініціатив, якими той займався:

"Відстоювання Замкового узвозу, розвиток Південно-Західного району, Ambros HUB у центрі міста".

Подруга Ірина Малюкова пригадала, чим їй запам'ятався і в чому для неї живий Мірош:

"У хриплому сміхові, у дурних танцях за хорошим приводом, чи й за сумним".

Побратим Борис Ховряк додав, що Костянтин продовжує жити в тих справах, які розпочав:

"Він живий у нас, у тих діях, які він робив, у тих людях, яких він вмотивував. Такі люди не зникають".

"Мірош живий у спогадах, Мірош живий у Черкасах", — додала Анна Сорокіна.

Банер із зображенням Костянтина Мірошниченка. Фото з архіву Олександри Костецької

Батько загиблого воїна Валентин Мірошниченко зазначив, що сина йому не замінить ніхто:

"Краще він був би живим. Це добре, що його пам’ятають. Але його ніхто не замінить".